Грушевські весілля
Просили мама і тато,
І ми просимо вас у неділю,
До нас на весілля...
Дівчата заміж ідуть, коли беруть...
Беруть, беруть. Ще і як беруть!
Он вже Родіновій Олі Микола (той, що на «яві»)
Прилетів, голову закрутив,
Ото вже батьки готуйте придане,
Поки в дівки личко рум'яне.
Липень – пора медова,
А у Олі чорні брови.
Липень – пора пречиста,
А у Олі вона - врочиста.
«У липневу пору хто в двір, а хто з двору...», -
Шепталися баби на тирлі.
Навіть жаби у ставку заспівали: «тір-лі-тір-лі...»,
А соловей у садочку: «Тьох!..»
І буде весілля, застілля,
І у нас, як у людей...
« І шумить, і гуде, і весілля буде!..»
Ще вчора кабанчик востаннє хрюкнув...
« Ех, доля свиняча!
Хто сміється, а хто плаче...»
А сьогодні пахне жареним і «шквареним»,
Бо прийшло весілля.
Буде солодко і гірко, буде і з похмілля.
Я отут, біля вікна, постою, підгляну за молодою.
Дівчата буклі накрутили, а мені закортіло, закортіло...
А плаття біле, біле...
Так дихни: наречена пурхне і полетіла...
А фата, щось таке незвичайне -
Білосніжна, сніжна, ніжна...
Сходяться родичі, сусіди, куми, свати, брати, баби, діди, і діти сусідні.
І я на весіллі постою, послухаю, щоб вам розказати.
Будемо ж весілля гуляти.
Ех, була не була, пісня в танок понесла!
« Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам...
Там-там, рата-там...»
Б'є у бубон бубоніст, наярює гармоніст
І не встояти ніяк,
Б'ють і « польку», і «гопак»,
Так, так,так,так...
Хотіла прозою, а тягне на вірша,
Бо свято – це завжди поезія.
А проза – то буде завтра,
Коли дядько Москівець проснеться з синцями під очима
І сам не знатиме, звідки вони у нього взялися.
Кажуть: «Там, де п'ють, там і ллють,
А дурні ще й морду б'ють...»
Так ото про цей випадок.
Весілля стихало вже під ранок,
Я не додивилася, заснула у мами на руках.
І снилося: грузять придане на газона. Це обов'язковий атрибут весілля. Свашки несуть: одіяла, подушки, чашки, миски, горшки,
А свати - стільці, столи, ліжко і шифоньєр у придачу, щоб увесь люд бачив.
На воротях поб'ють тарілки, чарки. На щастя!...
Казала Настя, як удасться.
Отаке воно щастя!
«А чи чули, Люба старшенька знову поїде до Іванова? Наче ткалею там працює...»
«Та чи ж, кумасю, не бачили, який брат у жениха красень,
У Іванові тім нєвєст не зчесть, а тут жених готовий єсть».
"І то таки, і то таки. Молодші носа втерли, а старшим доганять..."
Кума кумі казали, охали, ахали, перетирали...
І буде знову літо буяти сокирками, співати пісень разом із пташками,
Пахнутиме земля життям і житом, і весільним цвітом.
І буде весілля...
А я розпитаю про нього вже не Любу, а Любу Василівну.
Та це буде не скоро,
Років через тридцять чи сорок.
Стоятиме осінь коло двору,
І ми зустрінемося осінні. на весіллі...