ФАРИНА Ігор

FARYNA 1

Літературні пародії

Колобок не повісився


Пам’ятаєте дитячу казочку про колобка? Отого, що від діда утік, і від баби утік. Й од вовка теж. Та лисиця виявилася не простачкою. Такий фантастичний сюжетик. І спробував уявити, як його виклали б деякі поети. Що з того вийшло? Читайте!


Володимир Базилевський

Не міраж та не ілюзіон.
Дід і баба в битія кипінні
Неодмінність мого мерехтіння
Захотіли з’їсти в унісон.
Я від них утік і у затінні
Мислив про майбутність власних зон.
Але мусив, наче чемпіон,
Бігти од вовчиськової тіні.
Ґвалт! Лисиці шепіт: «Любий! Любий»
Підманив. Та, втрапивши в зуби,
Враз подумав щось про несвободу.
У оцьому турбулентнім часі
Свій гаплик побачив я в анфасі
Хитрувато-приземного роду.

 

Дмитро Кремінь

Дід та баба – не бариги й урки –
Безустанно у хатині моляться.
Аж усі латини і глаголиці
Пощезали. Це під злий їх гуркіт
Теж втікаю на села околицю
Швидше од нажаханої курки…
Ще лякає дуже вовчий шурхіт
Й п’яти обпікає бараболисько.
Що мені Карпати й давня Скіфія,
Хоч люблю численні дивоміфи я,
Як лисиця, йдучи межи фарб,
Вкоськає мене в мані моряцькій?
Й щоби я не учинив не-братськи
Схрумкає усього, наче скарб.

 

Дмитро Павличко

Від всіх колобкожерців утечу.
Звіщаю, бо дзижчить мені у вусі.
На здив моє неблудне потягусі!
Повинні дід із бабою почуть.
Теж не піддамся вовковій спокусі.
Хай лжеязико йойкання несуть
Оті, які міцних ланців не рвуть
І моляться лише хохляцькій мусі.
Мій біг – для них моя летальна зброя,
Яку завсіди ношу із собою.
І через це не здрять мою правицю.
Мені б зобачить швидше мандрагору,
Бо проковтнути хоче непокору
У переплясі мсти уже лисиця.

 

Ігор Павлюк

Я прокажу калиновим голосом,
Що моя безпритульність така
Від романтики дуже гірка
І розчавлена хижості колесом.
Є на казки святих сторінках
Дід, що часу гойдається колосом,
Й баба тиха з посивілим волосом.
Враз від них і від вовка втікав.
З журавлями цей місяць став плакати.
Та не знаю навіщо їм ахати?
Он лисиця тихесенько йде.
Нетутешне від неї щось взнаю я,
Хоч зласкає, як схочу розраїти.
Несльозливе її па-де-де.

 

Василь Рябий

Утікши від важких росокраплин,
Не потерплю і магоз’яви діда.
Від баби теж на духошлях свй піду,
Аби до них не втрапив на загин.
Не хочу й хижолапої егіди.
На вовка наготую втечі дрин.
Закочусь в рухорадості хвилин
Під лопухи, немов під піраміди.
Від буднів лютогерцької ріки
Подамся з вітросвистом навтьоки
Мерщій в грайливотінну таємницю
Але не зможу свій здійснити план
Повіривши в підлесливий підман
Антиколобкодушної лисиці.

 

Станіслав Чернілевський

У діда й баби – викоти зіниць.
Як я зумів давнизнене димов’я
Покинути й на стежки узголов’я
Податися, хоч перед ними ниць
Упасти мав, бажаючи здоров’я?
У тлумечі пригарбу й таємниць,
В нелагоді вовчиськових зіниць,
Які з обнулень налилися кров’ю,
Угледжу ліс питань і вистук серця.
Безхарчний сірий? Але ти не сердься,
Що я від тебе також утечу.
Але зло підкрадеться тихо-тихо,
Через лисицю матиму я лихо,
Як горлом перенапханим промчу.