«Готуй нових бійців, Холодний Яре!», - гукнув наостанок Василь Чучупака

Спадщина


Давні передплатники газети "Запорозька Січ", мабуть, пам‘ятають кореспонденцію «Лежить отаман у бур‘яні» («ЗС», 5 жовтня 1995 року). Тоді в публікації говорилося, що могила одного з отаманів Холодноярської Республіки (1917-1921 років) Василя Чучупаки в селі Мельники (наголос на останньому и) була занедбана. Над нею був хрест, зварений із труби, навколо – бур‘яни. Нещодавно ваш кореспондент знову побував у Холодному Яру. 

Минули роки. Традиційно тепер у селах Чигиринщини, Смілянщини та Кам‘янщини, що в Черкаській області, щорічно проводяться Дні пам‘яті героїв Холодного Яру. Ось і цієї весни урочистості почалися в селі Медведівка, де народився керівник Коліївщини Максим Залізняк. Біля пам‘ятника народному герою зібралися курсанти військових училищ, представники Українського козацтва, місцеві жителі. Були тут гості з багатьох областей України й навіть із Перемишля (тепер це польське місто). Вони, за словами чотаря Олександра Стеця, створили там кінний полк Запорозької дивізії. Називають себе чорними запорожцями, носять чорний одяг, мають чорний прапор, на якому слова: «Україна або смерть». 

Розпочав урочистості виконанням кобзарської думи заслужений артист України, кобзар Василь Литвин. Виступили тут місцеві керівники, гості. Пісню «Ой у лузі червона калина», яку підхопили всі присутні, проспівав ансамбль Будинку культури села Мошни Черкаського району під орудою Галини Грицик. 

Потім усі переїхали до сусіднього села Мельники, на цвинтар, де поховано Василя Чучупаку та інших героїв Холодноярщини. Тут відбулася панахида по убієнних захисниках України від червоних окупантів та урочисто-траурний мітинг. 

Нині могила отамана гарно прибрана. А в узголів‘ї її – великий хрест на червоному граніті. Такий же хрест - і над братською могилою загиблих бійців-холодноярців. Усі ці зміни сталися завдяки старанням Історичного клубу «Холодний Яр» та його президента, письменника Романа Коваля – автора багатьох книг про Холодноярську Республіку. Він зібрав свідчення багатьох старожилів холодноярських сіл, відшукував документи в архівах. Відтак вийшли друком його книги «Отамани гайдамацького краю. 33 біографії», «Отаман святих і страшних», «Повернення отаманів гайдамацького краю», «Трагедія отамана Волинця», «І нарекли його отаманом Орлом», «Коли кулі співали» та інші. До цього про Холодноярську Республіку розповідала тільки одна ґрунтовна книга учасника тих подій Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», що побачила світ на початку 90-х років у львівському видавництві «Червона калина». 

Побували учасники урочистостей і на місці загибелі Василя Чучупаки. Тут встановлено два великі гранітні камені, написи на яких повідомляють про повстання селян проти більшовицької окупації в 1917-1921 роках. Як розповідали колись очевидці, Василь, оточений з усіх боків будьонівцями, не здався, бився на смерть. Його останні слова були такі: «Готуй нових бійців, Холодний Яре!» 
І тут звучали промови багатьох людей, які приїхали віддати данину поваги й шани полеглим героям Холодного Яру. 

- Із нас усіх свого часу вирощували перекотиполе, - сказав кобзар Василь Литвин. – Але ми сьогодні ходимо по правдивих стежках, згадуємо тих, хто уможливив нам цю зустріч. Ми – господарі цієї згорьованої й на глибокі метри просоченої священною кров‘ю землі. А на неї лізли з усіх кінців іноземні зайди, яким наші герої протистояли. Нам нині важко. Особливо через те, що не знаходимо спільної думки, спільної ідеї, ділимося на партії, конфесії. Бо забуваємо божественну партію, в яку навічно записані: ми – українці й належимо Україні. У нас є давні традиції наших пращурів, священна обрядовість, яку вони творили. Це повинно нас усіх об‘єднувати сьогодні. 

Відвідали гості дуб біля села Буди, вік якого сягає півтори тисячі років. Це село – українська Хатинь. Під час другої світової війни за допомогу загонові Української повстанської армії та радянським партизанам фашисти розстріляли всіх жителів села. Пам‘ятник убієнним – неподалік від дуба-велетня.
Завершилися урочистості поблизу Мотронинського монастиря, біля ставка, в якому колись гайдамаки освятили ножі перед тим, як виступити проти польських загарбників. 

Пилип ЮРИК