Діалог 

Про Українську Повстанську Армію наша газета публікувала чимало матеріалів. Однак, як свідчить редакційна пошта, серед читачів с й такі, котрі за істину в останній інстанції вважають сталінські догми про оцінку тих далеких подій. Цьому свідок - анонімний лист учасниці того, що відбувалося на Івано-Франківщині у повоєнні роки. Це - один із відгуків на публікацію "Каяття колишнього яничара", що надрукована в газеті "Запорозька Січ" /№42 за 5 березня/. Листа подаємо з деякими скороченнями, видаливши образи на адресу В. Бойченка. Стиль і орфографію авторки збережено.

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ

«Уважаемый Пилип Юрик!

Вы, наверно, из тех краев, что и ваш бандеровец Василь Бойченко или как там его настоящее имя, что он его боится, потому что брехню вам пишет, а вы ее нам печатаете.

Дело в том, что я работала в Ивано-Фр. области с 1948 по 1952 г. и как раз таких "патриотов" видела не мало. Теперь им пенсии захотелось, как борцам за укр. державність. А тогда они убивали ни в чем не повинных людей. Что делал врач, учитель, зав. клубом в селе, а их "патриотьі" не жалея убивали, ребят не пускали в армию, грабили свой собственный народ. Забирали хлеб, картофель и др. продукты Зачем вы пишете неправду, вы же зтого всего не видели.

К нам в село прислали зав. клубом и на второй день он был убит. Этим каяттям они что нас хотят расжалобить. А 1 мая 1952 г. недалеко от нашего села среди бела дня убили двух солдат и офицера. Зто что все зти убийства героизм и каяття за прошлые убийства. А врачей, учителей возили в мешках на расстрелы. Зто что выдумка. А вот вы поезжайте в Надворнянский район и найдите не "патриотов", а наших людей, что прожили зтот ужас, они много могут рассказать, как в столовых давали порошки для отравления наших людей. Которые их лечили, учили, выводили в люди, кормили хлебом с Востока обували в сапоги, они ходили там в постолах, а теперь все зто превратили в брехню, на честных советских людей. А что было во Львове. Зтож самое настоящее кубло бандеровцев. Пусть он лучше расскажет как они обматывали колючей проволокой честных советских людей. Просьба вас Пилип не писать всякую чушь со слов бандеровцев. Мой вам соввт. Мы никогда в зто не поверим. И читаем с отвращением. А вы, наверное, пишете зту брехню за большой гонорар? Но нам он лапшу на уши не повесит".

ЛИСТ ІЗ РЕДАКЦІЇ

Шановна дописувачко!

Ви говорите, що Бойченко боїться назвати своє справжнє прізвище. Чому ж ваш лист анонімний? Ваш покірний слуга із тих країв, де про бандерівців знають не більше, ніж у Запоріжжі - з Черкащини. І певний час мав саме ваш світогляд щодо подій повоєнних років на Західній Україні. Але під час навчання в Києві доля звела мене з комуністами Галичини, які вперше сказали мені: "Не вір брехні, яку Москва подає в підручниках. Бандера був борцем за Україну". Отоді я й замислився над питанням: "Де убивали бандерівці сталіністів? У Москві, Ленінграді, Запоріжжі чи Херсоні?". І відповів собі: "У себе вдома, у своїй хаті". Друге питання: "Чого туди потаскало сталіністів (і росіян, і українців)? Їх послав «батько всіх народів», аби несли туди комуністичний "рай".

Тепер про події, що відбувалися на Західній Україні. 1921 рік. Січові стрільці з поляками погнали більшовиків за річку Збруч і місто Шепетівку. І тоді ленінські дипломати ведуть переговори з керівниками Польщі. Зійшлися на тому, що ні тим, ні іншим не потрібна вільна Україна. І «помирилися» - поділили нашу землю між собою. Західним українцям поляки набридли, як гірка редька, хоча останнім далеко до того, що у нас творили більшовики: там хоч голодомору не було... Саме проти Польщі повстала Організація Українських Націоналістів на чолі з Є. Коновальцем, а пізніше - С. Бандерою і А. Мельником. За підготовку вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Перацького Степан Бандера засуджений до страти, яку замінили довічним ув'язненням. Три роки він провів у одиночній камері. На мисці, з якої їв, гострим камінцем написав: "Слава Україні!".

1939 року Польщу загарбує фашистська Німеччина, а Західну Україну - СРСР.

- Наші батьки зустрічали Червону армію з квітами, жовто-синіми і червоними прапорами, - згадує житель Тернополя Ігор Олещук. - Ми сподівалися на краще життя, думали, що нас визволять з-під поляків. Та й Україна ставала єдиною.

Не так сталося, як гадалося. Першими нова влада "прибрала" комуністів Західної України. Чому? Вони пройшли підпілля, а Сталінові таких не потрібно було. Адже якщо трапиться щось не так - ці люди завтра знову стануть підпільниками. ОУН же вціліла, бо з підпілля не вийшла. Радянська влада тим часом почала колективізацію таким же чином, як десятиліття тому на Східній Україні. Найзаможніші селяни потрапили до Сибіру. Отаким "хлібом" нагодував Сталін західних українців у такі 'чоботи" почав їх взувати.

— Тоді люди зрозуміли, що прийшла чума, страшніша в тисячу разів, ніж польська, - продовжує розповідь Ігор Андрійович. - І тому ми зустрічали квітами уже фашистську армію як визволителя від радянського нашестя.

Завойовники щастя не приносять. Молодь погнали працювати в Німеччину. Степана Бандеру і Ярослава Стецька, які оголосили про відновлення незалежності України, гітлерівці заарештували. До 1944 року тримали їх у концтаборі Заксенхаузен. Два брати Степана - Василь і Олександр - потрапили до Освенціма, де їх закатували. Саме про це радянська історія мовчала, ніби в рот води набрала.
Прийшла німецька влада - не краща попередньої. Тоді на Волині й Галичині утворюється Українська Повстанська Армія, яка починає боротьбу з фашистами. Її керівники мріяли про те, що два монстри - СРСР і Німеччина - знесилять себе у війні, і тоді Україна зможе здобути незалежність. Але перемагають більшовики, які й приходять на зміну фашистам. Повстанці воюють тепер проти них. Боротьба з радянськими військами, колективізаторами, енкаееесівцями тривала до 1952 року, а в Карпатах - до 1956-го. За боротьбу за незалежність України ці люди заслуговують не меншої пошани, ніж ветерани Великої Вітчизняної війни.

Так, нам показували Повстанську Армію лише в чорних тонах: бандити, мовляв, то були. Цікаво, що ж то за народ, який виплекав 800 тисяч "бандитів'"? Він їх годував, одягав, взував, повідомляв про небезпеку. Могли за це повстанці палити ціпі села і знищувати своїх же рідних людей, за волю яких пішли воювати? Ніколи! Бо хто ж їм у такому разі допомагав би? Але щоб викликати ненависть народу до повстанців, таке робили війська НКВС.

Із півроку тому до редакції завітав житель Запоріжжя, дядька якого двічі скидали з літака на Західну Україну, Завданням групи, перевдягненої у форму бійців УПА, було спалити село дотла, убивати всіх стариків /молодь згодиться й для Сибіру/, у сутички з повстанцями не вступати, з підрозділами Червоної армії - можна. Чому так? Бо в сутичках повстанці могли захопити полоненого і водити його від села до села, показуючи, хто насправді знищує народ. Прізвищ дядька і його племінника не вказую з етичних міркувань. Бо винен не так боєць НКВС, який виконував завдання, як кровожерна більшовицька система. І діти не повинні нині червоніти за батька. З тієї ж причини пан Василь просив поміняти прізвища своє і хлопця, котрий стріляв у нього. Не про себе він турбувався, а про "купленого" кадебістами Івана і його дітей...

Нинішня Росія успадкувала від СРСР стару імперську психологію. Її засоби інформації називають чеченські збройні формування бандитськими. Точно так у 40-50-ті роки називали українських повстанців. Давайте подумаємо: хто ж насправді є бандитом? Той, хто озброєний до зубів увірвався до вас у хату, чи ви, бо, ухопивши яку-небудь сковорідку до рук, убили напасника?

У марксизмі, на якому ми з вами виховані, є поняття справедливих і несправедливих війн. Усі національно-визвольні змагання віднесені саме до справедливих. Бо вони ставлять за мету звільнитися від чужоземного панування. Як не прикро, але слугами чужоземців були і наші земляки, які проводили сталінську політику на західноукраїнських землях. І ви, шановна дописувачко, дякуйте Богові, що вціліли в отому пеклі. Убили завідуючого клубом? Треба, мабуть би, сказати, хто це зробив і за що. З цього приводу добре висловився колишній Президент України Леонід Кравчук: необхідно питати з конкретних осіб, чи вбивали вони, кого, за що і за яких обставин, а не огульно говорити про весь народ.

У жителя Тернополя Ярослава Слобуся мати - корінна росіянка зі Смоленщини, а батько - капітан Червоної армії. Чомусь не зачепили їх бандерівці. Тепер Ярослав Дмитрович дякує долі, що обминули їх загони енкавеесівців.Чому? Бо знищували вони вночі не того, хто допомагав "хлопцям із лісу" - таких і вдень офіційно забирали, - а тих, хто не став відвертим ворогом радянської влади. Інакше енкавеесівці не могли б звернути ці злочини на бандерівців. Причому, скільки не доводилося чути про звірячі розправи над сім'ями, завжди проявляється один почерк: убивали батьків, діда, бабусю, а дитину залишали. Ще й, як пише Ярослав Галан, говорили: Живи в ім'я Степана БандериГ. Навіщо це? А щоб ота дитина завтра розповіла сусідам, що приходили люди з тризубами на шапках і вбили усіх її рідних. Та й який бандит називатиме свого отамана, коли чинить убивство? Чужого - запросто. Та й дитина ота буде все своє життя ворогом того, хто вбив її батьків.

Отож, шановна, все, що ви бачили, - це кривавий спектакль. Сценарії ж розроблялися у Кремлі та в навчальних військових підрозділах, де спеціально для Західної України та Білорусі готували вбивць. Окрім бойової підготовки вони повинні були бездоганно володіти мовою із західним акцентом. Якби це було відомо всім таким як ви, то більшість або роз'їхалася 6 по домівках, або стала б на бік повстанців.

Десятиріччями нам говорили неправду про наших героїв. Про Холодноярську республіку (автор цих рядків виріс у тих краях) можна було почути, що то була банда. Навіть напівжартівливий вираз придумали: "Бандит із Холодного Яру'. Якби пізніше не став жити на Січеславщині - ще довго думав би, що Махно та Никифорова - бандити. Але народ пам'ятає їх як своїх захисників від продзагонів Леніна-Троцького, котрі грабували Україну, аби тільки нагодувати революційний Петроград. Західні українці глибоко шанують імена Степана Бандери, Ярослава Стецька, Тараса Боровця, Романа Шухевича та інших героїв, які не шкодували свого життя задля вільної України, але для імперії були бандитами.

Щодо мого високого гонорару, то запишається тільки пошкодувати що ви, шановна, не назвали себе та не вказали свою адресу. За опублікований ваш лист могли б отримати гонорар і узнати - великий він чи не дуже...

Пилип ЮРИК
«ЗС», 27 березня 1996 р. (№56)