Музучилище дрижить. На жаль, не тільки від оркестрів

Конфлікт


Ми повідомляли вам, шановні читачі, про пікетування біля міськвиконкому, де колишній старший викладач Запорізького державного музичного училища Василь Клименко та група підтримки вимагали поновлення його на роботі. Дивним було те, що музичне училище підпорядковане управлінню культури області, а не міськраді. Що ж, демократія є демократією – де хочу, там і пікет виставлю… Хоча такі справи вирішує суд.

За кілька днів після того Василь Павлович приніс до редакції копії документів, які свідчать, що директор музичного училища Сергій Пелюк 15 березня нинішнього року перебував на робочому місці в робочий час в нетверезому стані, а всіх викладачів, учнів і молодшого лейтенанта міліції С.В.Моря, котрі зайшли до кабінету, облаяв нецензурно. Директора відвезли на медекспертизу, яка підтвердила, що він у стані алкогольного сп‘яніння. У стосі документів – заява на ім‘я голови облдержадміністрації, підписана чотирма викладачами училища. Вони стверджують, що поведінка їхнього керівника не відповідає посаді, яку він займає.

Усе це було б правильним, якби не деякі деталі. У заяві викладачі пишуть, що це все сталося в робочий час, «починаючи з 16.30». Тільки ж у протоколі медичного огляду написано точну дату й час: 15.03.05 р. 20.15. Виходить, що три з половиною години директора везли на медекспертизу? Більше того, в акті, складеному викладачами, які зайшли нібито глянути на стан директора, написано: «Это аморальное поведение длилось с 16.00 до 20.00». То 16.00 чи 16.30? Чи той і той час неточний? Чи не «підганяли» його в рамки роботи?

Тепер розповідь самого Сергія Пелюка:

«Я вийшов надвір із училища о 16 годині 45 хвилин. Тобто, по закінченні робочого дня. А тут підходять друзі, з якими не бачився кілька років. Пішли в кафе. Випили по 150. Згадав, що в робочому кабінеті забув мобільний телефон. Повертаюся в училище. По дорозі зустрів Василя Клименка. Поговорили з ним кілька хвилин, і я пішов до кабінету. Відчув, що почуваю себе погано. Тому сказав секретарці, яка ще працювала, нікого не впускати – мене немає. Закрився в кабінеті. Василь Павлович поїхав своєю машиною, привіз знайомого міліціонера, з яким часто бував у музучилищі, підходили й до мене, мабуть, принюхувалися (міліцію, до речі, цього вечора з училища ніхто не викликав), зібрав викладачів, у яких зі мною склалися не найкращі стосунки, учнів своєї групи, й прийшли до приймальні. Секретарці погрожували, якщо не відчинить – відправлять у райвідділ. Клименко сказав, що зараз принесе сокиру й виламає двері. Я встав і відчинив. До кабінету залетіли викладачі й міліціонер, почали шукати порожніх пляшок – не знайшли, бо їх там просто не було. Тоді писали акт про те, що я перебуваю на робочому місці в нетверезому стані. Я не те щоб лаявся – я сидів і мовчав, обхопивши голову руками. Такої підлості за 46 років життя ще не зустрічав. Потім вийшли на вулицю. Я сів у свою машину поруч із шофером. Але група підтримки Клименка стала на дорозі, почала бити по кузову й капоту. Молодший лейтенант міліції Моря витяг мене силоміць і почав заштовхувати в машину Клименка. Звичайно, я чинив спротив. Гонгадзе свого часу також забрали… А тут ще й не міліцейська машина! Але мене скрутили й силоміць відвезли на медекспертизу».

Звичайно, Василь Клименко з товаришами юридично, можливо, й мають рацію. Директор на робочому місці – в стані сп‘яніння. А пан Василь – борець за чистоту педагогічних лав. Але ж як з моральної точки зору? Маркс свого часу справедливо писав, що вихователь сам повинен бути вихованим. Більш категоричним був Павло Глазовий: «Не базікай про порядність, як нечесний сам!»

Авторові цієї кореспонденції довелося говорити з більш як десятьма викладачами училища, котрі про директора говорять як про здібного керівника, який просто спіткнувся. Вони ж, не заперечуючи того, що пан Василь – гарний спеціаліст, зауважили, що від Клименка треба було давно вже хоч якимось чином убезпечити колектив. І лише Сергій Олександрович насмілився таке зробити, за що вони йому дуже вдячні. 

«У зв‘язку з неможливістю подальшої співпраці через напружені морально-психологічні обставини прошу звільнити мене від усіх концертмейстерських годин в класі викладача Клименка В.П. 11.10.2004р.
Кириленко А.В.»

Зауважмо, що в цьому випадку викладач відмовляється не тільки від роботи, але й від заробітку.
«Довожу до Вашего сведения, что преподаватель Клименко после прослушивания программы на юбилейный концерт заявил мне, что моё место «на параше». Я крайне возмущена такой оценкой моего исполнения.
Юлия Мох, студентка четвёртого курса».

«Довожу до Вашего сведения, что на госэкзамене отдела «Пение» преподаватель В.П.Клименко своими хулиганскими действиями спровоцировал конфликтную ситуацию, направленную на срыв госэкзаменов по специальности и вокальному ансамблю выпускнице своего класса Н.Сандак. За 25 лет работы в качестве председателя ГЭК я впервые наблюдал столь злобное и жестокое отношение педагога по специальности к выпускнице своего класса и считаю, что В.П.Клименко не соответствует этическим нормам поведения преподавателя.

Председатель ГЭК в Запорожском музыкальном училище, профессор, зав. кафедрой теории музыки Харьковского института искусств П.П.Калашник. 19 июня 1992 г.»

«Решение профсоюзного комитета работников культуры ЗГМУ от 25.09.2001 года.
Рекомендовать администрации оградить преподавателей отдела «Сольное пение» от неэтичного поведения зав. предметно-цикловой комиссией Клименко В.П.»

«17.04.1998. За грубе порушення трудової дисципліни під час навчального процесу, що несумісне зі званням викладача, оголосити догану викладачеві відділу «Співи» Клименку В.П., попередити, що надалі за подібну поведінку до нього будуть вжиті більш суворі заходи адміністративного впливу».

Подібних заяв, доповідних, рішень зборів та стягнень особова справа пана Василя нараховує кілька десятків. А як назвати людину, котра принюхується до керівника, мовляв, рано чи пізно попадешся!? У народі кажуть, що кінь на чотирьох ногах, але й той спотикається. Спіткнувся й директор… І нормальна людина, якщо й має погані стосунки з ним, зробить усе, щоб ніхто не чув про те й не довідався. А тут навіть учнів приведено! Це взагалі суперечить педагогічній етиці. Учителі не повинні розповідати учням про негативні стосунки з колегами чи керівником. Інакше до педколективу не буде поваги й довіри. Як бачимо, Василь Павлович дозволив собі й таке.

Пам‘ятаю вшанування «Просвітою» українського генія Тараса Шевченка в концертному залі імені Глінки. У тому концерті виступив Василь Клименко. Він почав свій виступ у супроводі оркестру з виконання пісні російською мовою. Відчувши, що в залі мало оплесків (публіка – переважно українські патріоти, які дивувалися: не Пушкіна ж чи Тютчева сьогодні вшановуємо!), пан Василь виходить до мікрофону й пояснює, що він проспівав російську пісню, бо тут живе великий російський народ. Василю Павловичу було невтямки, що тут живуть представники багатьох великих народів: і болгарського, і російського, і єврейського, і польського, і білоруського… Але найбільший на цій території народ усе-таки український. Це – його земля. І того дня українці вшановували свого батька нації. Тому, мабуть, будь-яку іншомовну пісню можна було виконати іншим разом. Тоді ж вона була просто недоречною.

Пізніше пан Василь з‘явився чи не вперше на звітно-виборних зборах обласної «Просвіти». В один момент примкнув до кількох «опозиційних» бабусь, які тільки й кричали «ганьба». Сам кричав, що тут робиться все недемократично. Крикуни висунули його кандидатуру на голову «Просвіти» (чи не за високий український патріотизм, продемонстрований на вшануванні Великого Кобзаря?), і він не відмовився, боровся до кінця. Це після того як голова «Просвіти» Тарас Шевченко бігав у всі інстанції, допомагаючи панові Клименку відновитися на роботі. Дивуюся Тарасові Григоровичу – він і після тієї конференції знову стукає в усі двері – допоможіть, будь ласка, скривдженому…

До голови облдержадміністрації звернулася не тільки група підтримки пана Василя (чотири особи). Колективного листа написали й інші працівники. Усього 109 підписів. У ньому – висока оцінка діяльності училища та його керівника, до речі, не призначеного, а обраного всім колективом.

Можливо, саме це й керувало діями працівників обласного управління культури, які навіть стягнення не винесли Сергію Пелюку, лише попередили його про недопустимість подібних випадків. І, мабуть, мали рацію.

Пилип ЮРИК