Долі людські
Авторові цих рядків зателефонував офіцер у відставці: "Все, що ви пишете про ОУН-УПА, викликає певні сумніви. От із історії війни я знаю, що Червона армія розгромила фашистські війська. Знаю, що радянські партизани робили величезні рейди в тилу гітлерівців, громили їх, як тільки могли. Знаю й про те, що УПА воювала проти радянських військ. Але що вона зробила в боротьбі з фашизмом? Ви пишете, що воювала з ним. Яким чином? Такого ще не читав ніде".
Перш за все, нашому шановному читачеві була дана порада прочитати книгу Тараса Бульби-Боровця "Армія без держави", де автор описав взяття Шепетівки Українською Повстанською Армією. Та книги книгами, але, мабуть, переконливіше за очевидця й учасника тих подій не скаже ніхто. Отож, наша розмова із головою Запорізького Братства УПА Василем РОМАЩУКОМ.
- Василю Кириловичу, згаданий читач - не єдина людина, яка не може похвалитися знанням історії УПА та її бойового шляху. Адже все це приховувалось від народу, а то й спотворювалось ідеологічними працівниками ЦК та обкомів компартії…
- Мало того. Йшла відверта фальсифікація подій. Звірства, що чинилися енкавеесівцями, "пришивали" українським повстанцям. А наші дії проти німців радянські газети часто приписували своїм партизанам. Моєї сестри чоловік в одному із сіл був тоді станичним. Під його керівництвом селяни на проміжку в кілька кілометрів рознесли залізницю - і рейки, і шпали. Радянська преса хвалила партизанів, якими там і не пахло.
Режими Гітлера й Сталіна дуже схожі між собою. Ідеологи останнього, мабуть, учились у свого колеги Геббельса, який казав: "Брехати треба так, щоб аж сам повірив тій брехні". Тому й досі нам приписують співпрацю з фашистами.
- УПА, як ми знаємо, створювалася на початку війни з німцями. Радянських військ тоді на Волині вже не було. Чому оунівці повстали проти фашистів?
- Згадайте ЗО червня 1941 року. Степан Бандера і Ярослав Стецько проголосили самостійну Україну. Гітлерівцям, у яких голови паморочилися від перемог у Європі та вдалих боїв проти Червоної Армії, це не сподобалось. Якась там Україна хоче бути незалежною! Бандеру, Стецька та інших лідерів національного руху запроторили до концтабору Заксенгаузен. Батальйони "Роланд" і "Нахтігаль", створені з українців-емігрантів, німці розпустили. Почалися репресії проти ОУН. Ви знаєте, як загинули поет Олег Опьжич і поетеса Олена Теліга саме від рук гітлерівців. Скажіть тепер, якби оунівці служили окупантам, їх би знищували? Окрім того, фашисти вивозили молодь до Німеччини на каторжні роботи. Зоставалося українському народові єдине - боротьба. Наші загони проходили вишкіл у школах, училищах. Я пройшов його в сільськогосподарській школі у Луцьку. Коли наближався хтось підозрілий, викладачі говорили нам про те, як виростити пшеницю. Коли ж було все гаразд - викладали тактику, показували зброю, навчали, як володіти нею. Потім нас формували в сотні (роти) і пускали в бій.
- Мабуть, перше бойове хрещення своє пам'ятаєте?
- Так. Це було 1943 року на Великдень. Чималий загін німців і власівців майже оточив нас біля села Стара Гута. Залишився невеличкий коридор. Ми вирішили ним провести наш обоз і дати бій ворогам, їх було набагато більше, ніж нас. Тому ми відійшли на луки. Там трава густа й висока. Нас у ній не було видно. Підпустили ворога поближче і врізали з кулеметів та крісів (гвинтівок). Ми того дня не втратили жодної людини. Німців і власівців викосили сотнями.
- Звичайно, порівнювати УПА з Червоною армією неправомірно хоча б тому, що Сталін вишколював останню протягом двадцяти років. Лише десанту більше мільйона осіб налічувалось… УПА - всього 80 тисяч. Тому про якісь там битви на кшталт Сталінградської говорити не будемо. Але ж, мабуть, були операції меншого масштабу?
- Тричі ми розбивали німців у Головинському районі на Волині. Забирали у них зерно, продукти, зброю. Двічі брали Маціїв (нині Луків). Там залізнична станція і там же розташовувався фашистський гарнізон. Його ми двічі знищували.
Великий бій був під Засмиками. Двічі ми оточували гітлерівців, один раз - вони нас. Цей бій тривав три доби. Тоді ми підбили три німецьких танки, взяли сорок гітлерівців у полон. Виявилися вони карателями-есесівцями. Тому їх ми стратили всіх, їхній одяг, документи забрали собі - згодяться.
Розбили ми німців у Заболоцькому районі. Поліцію забрали з собою - то були наші люди.
У серпні наш курінь (батальйон) узяв місто Камінь-Каширський. Дуже вдало провели цю операцію, адже з нашого боку тут не було жодних втрат. Чому так вийшло? Бо ми мали тісний зв’язок з поліцією. Вона нам повідомила гасло (пароль), і німці пропустили нас у місто. Телефонні проводи ми заздалегідь обрізали. Одну сотню вояків залишили на всяк випадок на в’їзді до міст. Бій тривав усю ніч. Увесь німецький гарнізон був знищений. Удень ми збирали трофеї на підводи й увечері пішли з міста.
У Заболоцькому районі, пам’ятаю, ми розгромили німецький поїзд. Із авіабомб робили міни. Бомба вкладалася в ящик боєголовкою вгору. До неї прилаштовувався примітивний ударний механізм. Спеціальна “ложка” вдаряла по боєголовці й бомба вибухала. У вагонах того потягу були боєприпаси, які ми забрали собі.
Наш снайпер (псевдонім Мужик) із російської трилінійки уклав не одну сотню німецьких вояків. Був Петро, який із кріса вцілив у німецький літак і збив його. До речі, коли його арештували енкаведисти, він питав: "За що, хлопці? Що я німецький літак збив? Що на Буценській горі ми влаштували засаду й знищили цілу колону фашистських машин?". Відповідь була гарною: "Тебе Родина скажет спасибо". І "сказала". Петро отримав десять років таборів. Те саме питав і я, те саме відповіли мені і дали також десять років плюс "поражение" в правах на п'ять років…
- Ви говорите про поліцаїв так, ніби вони не служили фашистам…
- їх ми туди спеціально посилали. Бо не було б наших - прислали б чехів, угорців, румун чи власівців. Скажіть, від цього легше було б нам чи населенню? А так наші поліцаї виписували підпільникам аусвайси, і вони вільно їздили з міста в місто. Намічалась каральна експедиція - ми про неї знали напередодні. І вживали заходів - або зникали, або давали бій. У руках поліцаїв була зброя, яку вони частенько застосовували проти гітлерівців, допомагаючи нам.
Був у нас сотенний Дубовий, який служив у поліції. З допомогою рідної сестри він убив гебіткомісара й розпустив цілий табір військовополонених і тюрму у Ковелі. Люди ті пішли, хто куди хотів: одні до нас, інші - за лінію фронту.
- Щоб в УПА піти, треба було обов'язково бути українцем?
- Ні. У нас були росіяни, євреї, грузини, татари. Люди, які ненавиділи фашистів, але любили Україну. І коли ми зараз говоримо, що Україна – для українців, це означає, що вона також і для таких людей, тих, які вважають її своєю Вітчизною й готові захистити від будь-якого ворога.
- Сутички чи й бої з радянськими партизанами траплялися?
- Бувало. Спочатку, коли вони з'явилися, ми взаємодіяли, підтримували одні одних. Бо ворог був один, що в нас, що в них. Та й були ж це свої, українці. Але їм із Москви йшли радіограми: "Ніяких контактів з націоналістами". Потім пішли накази, щоб вони нас знищували. Кремль дуже боявся нашого "негативного" впливу на партизанів. Свого Москва досягла нас зіткнули таки лобами…
- Багато хто нині ще вірить у те, що ОУН-УПА знищувала мирне населення…
- А хто б нам тоді допомагав?! З Москви, Варшави чи Вашингтону нам не надсилали ні продуктів, ні одягу, ні медикаментів. У селах ми жили. Там лікувалися наші хворі та поранені бійці. Люди ділилися з нами останньою крихтою.
Зрештою, це ж були наші рідні. Ми ж не приїхали звідкілясь, а жили на своїй землі, в рідних селах і містах.
Вбивали ми тільки зрадників, які за гроші служили будь-кому і продавали ворогові будь-кого, а на Україну їм було, грубо кажучи, наплювати. У нас був сотенний під псевдонімом Байда. Прийшли есесівці-карателі в його село. Спалили хату й кинули у вогонь живих батьків. Ми запізнилися на якихось десяток хвилин. Хата рухнула і догоряла, маленька сестричка Байди ходила навколо й плакала. Нам люди назвали того, хто показав фашистам хату сотенного. Що б ви зробили на нашому місці з такою, з дозволу сказати, людиною? Ми вбили…
Я вже перебував у тюрмі, в Житомирі, коли надійшла звістка, що мого шкільного товариша й сестру його убили вночі. Того дня його арештували енкавеесівці. Під вечір випустили. Що він ніколи не стане зрадником, ми були впевнені всі. Тому УПА його знищити не могла. Зробили це ті ж енкавеесівці – я в цьому впевнений на сто відсотків.
- Протистояння ветеранів Червоної Армії й УПА часто підігрівається проімперськими силами. Чи зможемо коли-небудь примирити цих людей?
- Хочу сподіватися. Нас звинувачують у тому, що воювали проти червоних. До речі, з Червоною армією мені особисто воювати так і не довелося. Підійшов фронт - мене арештували. Чим я відрізняюся від партизана-ковпаківця чи бійця-червоноармійця? Тільки тим, що не кричав: "За Сталіна!"?
Ми повинні вибачити одне одному те, що йшли брат проти брата. Заради дітей і внуків наших вибачити. Зрозуміймо, що тільки в незалежній Україні таке вже не повториться.
Розмову вів Пилип ЮРИК