Пилип ЮРИК
ЧХАЮ
НА ПУ́ПУ
Вірші, сатира, проза
Запоріжжя
«Дніпровський металург»
2022
Нова книжка українського письменника, члена НСПУ містить актуальні вірші,гуморески, байки, памфлети, тематично пов’язані з російською агресією проти України, починаючи з 2014 року.
Автор, разом із волонтерами,
неодноразово бував на передовій та у військовому шпиталі. Його літературні
виступи вдячно сприймали бійці, а живе спілкування з ними надихало на
створення нових ліричних, гумористичних та сатиричних творів.
Відважним захисникам України присвячується ця збірка.
ДО ЗБРОЇ, БРАТОВЕ, ДО ЗБРОЇ!
ОРЛИНІ ДУШІ
Не ридайте, не тужіть,
Наші милі! Будем жить!
Побажайте нам
яскравих перемог.
Ідемо не на парад,
А під «смерчі» і під «град».
Що чекає попереду – знає Бог.
Мають душі орлині
Воїни.
Це – сини України
Зоряні,
Її доля і честь, і сумління –
Відчайдух молоде покоління.
Нас «укропами» зовуть
(Український опір – суть),
Українці – наші прадіди й діди!
Захищаєм рідний край –
Ворсклу, Кальміус, Дунай –
Від нашестя кровожерної орди.
У окопі – не на дні!
Наші душі бунтівні
Вириваються іти в оружний бій.
Та у снах барвистих п’єс
Чуєм тихий полонез,
Золотиться ранок на передовій.
ДО ВІЙСЬКА
Пов’язала матуся рушник,
А на ньому степи жовто-синії,
Жайворонка здивований крик –
Дарувала найкращому синові.
Іще жменьку вручила землі
У мішечку, тривогою вишитім.
Ув очах заблищали жалі,
А всміхнулась
рум’яною вишнею:
– Моя радосте, соколе,
Борони мене!
Хай тебе ласкава доля
Та й не обмине.
Найяснішу Батьківщину,
Сину, захисти!
У боях за Україну
Переможеш ти!
Проводжав батько сина свого,
Побажавши могуті козачої,
Аби йшов крізь борвії негод
Проти полчища ордо-звірячого.
Дарував татко прапор йому
Кольорів золотого й дніпрового,
А почувши до збору сурму,
Обійняв міцно сина військового:
– Моя радосте, соколе,
Борони мене!
Хай тебе ласкава доля
Та й не обмине.
Найяснішу Батьківщину,
Сину, захисти!
У боях за Україну
Переможеш ти!
Гілочками вклонились сади,
Залилися пташками пророчими,
Аби їх боронив від біди,
Повертався живим,
неушкодженим.
Чепурилися рідні поля
В оксамитах налитого житечка.
Попрощалася рідна земля
Пелюстками смаглявого літечка:
– Моя радосте, соколе,
Борони мене!
Хай тебе ласкава доля
Та й не обмине.
Найяснішу Батьківщину,
Сину, захисти!
У боях за Україну
Переможеш ти!
ЗА ВОЛЮ, КОЗАЦТВО!
До зброї, братове, до зброї!
За рідний край станем горою.
Козацька родино, велика, єдина,
Тобою гордиться Вкраїна.
До бою, козацтво, до бою!
Не буде Вітчизна рабою!
Хай ворог загине, але на коліна
Не стане свята Україна!
За волю, козацтво, за волю!
Хай згинуть і лихо, й недоля.
Козацька родина підніме з руїни
Соборну, святу Україну!
КОНОТОПСЬКА СЛАВА
Ніби хмара, стали раттю
Вої українські,
Огляда Виговський-батько
Многолюдне військо.
І відлунює долина
Біля Конотопа:
– Гей, ми вражу москалину
У болоті втопим!
На узліссі й на галявах
Шикувались вої,
Загукали: «Слава! Слава!»
І пішли до бою.
Вже не знайдуть москаленки
Прадідів могили –
Вражим трупом козаченьки
Річку загатили.
Начувайтесь, шовінюги,
Путлери московські!
В бій, як треба, й праонуків
Поведе Виговський.
ВОЛОНТЕРКА
Очі – синьо-березневі,
Мов ялинонька, струнка.
Дівчиноньці-королеві
Витязь бісики пуска.
Не спортсменка, не призерка,
Невеликий має зріст –
Закохавсь у волонтерку
Молодий артилерист.
Вся сія сама собою,
Як на сонці водограй.
Не вагайсь, юначе-вою,
А кохай її, кохай!
Хай віночком чорноброва
Голівоньку заквітча.
Всенародної любові
Заслуговує дівча!
Ясна панна – справжнє диво
(Не у сні, а наяву!)
Добирається щасливо
Завше на передову.
Чайкою до воїв лине,
Каже, що їй чорт не сват!
Оборонцям України
Ладна душу дарувать.
Вся сія сама собою,
Як на сонці водограй.
Не вагайсь, юначе-вою,
А кохай її, кохай!
Хай віночком чорноброва
Голівоньку заквітча.
Всенародної любові
Заслуговує дівча!
ГЕТЬ ВІД МОСКВИ!
Визволяйтесь,
Удмуртіє і Татарстан,
Поки Путлер поліз в Україну!
Станьте вільними Комі,
Алтай і Кубань!
Відверніться від сукина сина!
Скільки ж будете ви
годувати убивць –
Маніячно-москвинську заразу,
Перед ницим недоуком
падати ниць
І вбивати за диким указом?
На землі своїй впевнено
владу беріть –
Ви господарі там, не лакеї!
І не вірте тупій
прокремлівській брехні –
Ви по горло наситились нею!
Не загарбники ми,
не бандити-кати,
Не приносим нікому неволі.
Разом з вами
в прийдешнє ми будемо йти
І плекати свою вільну долю!
Україна для вас
буде справжня сестра,
Стане другом,
надійним партнером.
Ген палає небесна ранкова зоря,
Провіщає святу мирну еру!
КІНЬ САГАЙДАЧНОГО
1618 року гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний
із Військом Запорозьким Низовим пішов під Москву,
аби виручити королевича Владислава.
Дорогою козаки розгромили багато московських фортець і міст,
взяли Москву, але кремля не штурмували.
Курськ і Єлець
зруйнували козаченьки,
Ливни, Михайлів здали корогву!
Кінь Конашевича,
кінь Сагайдачного,
Гетьмана славного,
топче Москву!
У московітів
мармизи розпачливі.
Це їм не сниться! Це все наяву:
Кінь Конашевича,
кінь Сагайдачного,
Гетьмана славного,
топче Москву!
Вкутана Яуза
хмарами мрячними,
Паморозь сива вкриває траву.
Кінь Конашевича,
кінь Сагайдачного,
Гетьмана славного,
топче Москву!
Крешуть підкови
іскринами величі.
Гетьман до неба возніс булаву.
Кінь Сагайдачного,
кінь Конашевича,
Воїна славного, топче Москву!
О схаменіться,
пуцьки необачнії!
Геть з України бандючу братву!
Бо й наші танки,
як кінь Сагайдачного,
Також потопчуть
обдерту Москву!
ПІСНЯ ЗАРОБІТЧАНИНА
Романтичні юні мрії –
Пелена перед очима!
Я подався у Росію
За туманом і грошима.
Тут дощі нудотно сіють,
Хмара чорна з ночі плине.
Кажуть, гарна ти, Росіє,
Тільки ти – не Україна!
Як рабу мені радієш,
А не брату і не сину.
Кажуть, щедра ти, Росіє,
Тільки ти – не Україна!
Мій будинок височіє,
Маю діток і дружину,
Та щоденна моя мрія –
Повернутись в Україну.
Гарну тут роботу маю
І зарплату, й лімузина,
Та душа до того краю –
В Україну – завжди лине!
На очах – сльози росина,
А на серці – лютий стронцій.
О прийми свою кровину,
Україно, моє сонце!
Тут дощі нудотно сіють,
Хмара чорна з ночі плине.
Кажуть, гарна ти, Росіє,
Тільки ти – не Україна!
Як рабу мені радієш,
А не брату і не сину.
Кажуть, щедра ти, Росіє,
Тільки ти – не Україна!
УКРАЇНА І БОЛГАРІЯ
Хороша страна Болгария,
А Россия – лучше всех.
Михаил ИСАКОВСКИЙ
Москалина в етнографію
(Як і в мафію) уліз –
У навколишніх парафіях
Пропагує шовінізм.
Всюди з себе корчить барина,
Задля звихнутих ідей
Українця і болгарина
Має за недолюдей...
Вмію шпрехать
по-московському,
Тож, якби живим застав,
Я б Михайлу Ісаковському
Щиру правдоньку сказав:
– Не співатиму вам арії
І не литиму бальзам,
Бо Росії до Болгарії,
Як до неба тракторам!
Ви в Росії бражку жлу́ктите,
По́тяг ваш в багнюку вгруз,
Натомі́сть болгари фруктами
Годували весь Союз!
Українці із болгарами
З ваших вирвались сітей,
Територій не загарбали,
Не зневолили людей.
Співпадають наші прагнення
(І у цьому – віща суть!):
Запоріжжя разом з Габровим
Планетарний сміх кують!
Ми – держави давніх аріїв,
Тож у нас є гонор свій:
Україна і Болгарія
Кращі будь-яких росій.
МАЙЖЕ ІСТОРИЧНЕ
Аскольд і Дір ішли на Візантію,
Коли вже червень дарував тепло.
Вони тоді пішли б і на Росію,
Але ж чомусь Росії не було…
Олег також був славою повитий.
Хозарин
щоб не підіймав глави –
Побив його.
Вгилив би й московіту,
Але, на жаль,
ще не було Москви...
На Русь зі сходу
орд лихих набіги
Траплялися. Копитами гуло!
Москву спалить хотіли печеніги,
Але її чомусь ще не було.
А Святослав
добрався аж до Волги –
Ніс Русь туди
всім недругам на зло.
В Москву й попів
послала б мати Ольга,
Але Москви тоді ще не було.
І Ярослав відвоював Чернігів
(А з москалем йому не повезло),
Тому орду
він знищив, печенігів,
Бо москаля в помині не було.
В історії далекій бачу диво,
Коли в минулу задивлюся даль:
Русь-Україно!
Ти була б щаслива,
Якби в болоті
не зродивсь москаль!
ГОСТРЮ САТИРУ,
ЯК СОКИРУ
ХОРОШИМ ЛЮДЯМ –
НА ДОБРО!
Громадою обух сталить
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться
вже будить!
Тарас ШЕВЧЕНКО
Гострю сатиру як сокиру,
Сталю свій гумор, як обух,
Щоб сміх лунав бадьоро, щиро,
Бісив дия́волових слуг.
Перо точу, неначе лезо,
Щоб збожеволіли вони
(А краще буде, як пощезнуть) –
Всі провокатори війни!
Аби казилися й конали
Оті, хто обдира народ,
Новітні супер-феодали,
Орда загарбників-заброд.
Хай скаженіють мільярдери,
Що все надбали на крові,
Бандити, корупціонери,
Москвинські шавки циркові!
Заповіли Шукайло, Вишня,
Олійник, Глазовий, Ребро:
Сатири планку – вище й вище!
Хорошим людям – на добро!
БАРБОС І СУЧКА
(З народного гумору)
Вивів Пуцькін пса Барбоса
По Москві гулять.
– Не спеши, – собаку просить, –
Слышишь, перемать?! –
А Барбос його тягає
І сюди, й туди,
Задню ногу задирає
На стовпи й щити.
Ось виходять на Садове
Транспортне Кольцо,
А назустріч – в куртці новій –
Йде Борис Нємцов.
Посміхнувся Боря нагло
(Мабуть, неспроста):
– Ти куди цю суку тягнеш? –
Зрештою пита.
– Эт – не сука, это – пёсик, –
Поясня Вовло.
– Я запитую Барбоса,
Не тебе, хамло!
2015
СЕПАРАТИСТ
Сепаратистом зве Іван
свого собаку,
Бо той, либонь, сказився –
сміх і гріх:
Своїх зненацька гризоне
та ще й обгавка
І лащиться продажно до чужих.
Епітафія
ЗАГИБЛОМУ В УКРАЇНІ
Служив Росії цей кадет.
Хоронять тут. Бо «их там нет»!
ПІСНЯ ПРО ПУТЛЕРА
Музика народна
В Путлера – натура хижаків.
Дураків зібрав і бандюків:
І Порєчик, і Кадиров,
І прицюцькуватий Жирик –
Україну знищить повелів.
Захопили Крим,
Луганськ, Донецьк,
Думали, «хохлам» уже кінець!
Українці ж показали
Їхнім довбогенералам,
Що тут буде банді всій капець.
Бандюки щодня
із «градів» б’ють,
Наші хлопці відсіч їм дають,
Шлють назад московмерзоті
У гробах вантаж двохсотий,
Щоб сюди позабували путь!
Браття, нам би Путлера піймать!
Ми б його зуміли покарать:
Напували б як скотину,
На похмілля – ні краплини!
Знав би гад, як з нами воювать!
Російську народну, блатну, хороводну пісню про Гітлера
на сучасний лад перекроїв
автор цієї збірки
ВОЛЬДЕМАР ХАМЛО
Цу-цу, дурні! схаменіться!
Чого се ви раді?
Що горите?
Тарас ШЕВЧЕНКО
Обступили генерали
Вовочку Хамла,
Мов скажені, закричали:
– Путіну – хвала! –
А він гавкнув:
– Украинцев
С Украины – вон!
А из двух её провинций
Будет Лугандон! –
Ще почули генерали
«Мать» і «перемать»,
І до штабу поспішали:
«Надо воевать!..»
Бо надумав навіжений
Вольдемар Хамло
За Януку-людожера
«Проучить хохлов».
Із тюряг повипускали
Сукиних синків
І поспішно призначали
В Лугандон князьків.
В клешні їм – гранатомети,
«Кольти» й «калаші» –
Хай круті «авторитети»
Гатять від душі!
Бо засиділись хлопчиська,
Як у норах гадь,
А Росії те юрмисько
Треба годувать!
Тож послали воювати
Кручених голів,
Щоб побільше убивати
Неборак-хохлів.
– А якщо вже українці
Знищать карну рать –
Зменшиться число злочинців,
Розтуди їх мать!
А це значить, що те шобло
Не почне просить
Ані хліба, ані вобли,
І ні ковбаси!
А іще не треба буде
Їм платить бабло. –
Так міркує словоблуда –
Вовочка Хамло.
Генералам це на руку,
Бо мільярди євр,
Що накрали ці звірюки,
Спишуться тепер...
Побажаємо Вовану,
Щоб він цвяха зжер,
Щоб глитав валеріану
Сотнями віде́р!
Він здоровий глузд утратив,
Совість – й поготів.
Хай присняться йому ґрати
Аж на Воркуті.
Щоб йому понос приспічив,
Трясця узяла,
Виростали роги бичі,
Вуха, як в осла.
А «шестірки»-генерали,
Зеки й «кізяки»,
Мов корови, обдувались,
Вили, як вовки.
І зайцями з України
Утікали геть.
Щоби знали: тут віднині
Їх чекає смерть!
ПУТІН –
НАВІТЬ НЕ РАСПУТІН
Біля виходу картину
вгледіла велику
Й давай на ній цілувати
бородату пику.
А ізбоку хтось промовив:
– Це вже бабі кришка…
Кого ж то ви цілуєте?
То ж Распутін Гришка! –
Павло ГЛАЗОВИЙ
Знаю, що Грицько Распутін
Втерсь в довіру до царя,
Щоби славоньку здобути
Чудодійця-знахаря.
Тільки «праведний» Григорій
Мав, як кажуть, інший хист:
І царю, й собі, на горе,
Він був лиш авантюрист.
Шарлатан із шарлатанів
Лікував усіх і вся:
І болячки, й рвані рани –
І вподовж, і навкося...
Цілувала його баба,
Чи придумав Глазовий,
Але Гришенька-нахаба
Був, звичайно, не святий.
Та навіщо нам Распутін?
Є пройдисвіт і в Кремлі.
І таких як Вова Путін
Небагато на Землі.
Бо вважа, що він – Месія
І що щастя всім несе,
Про всесвітню владу мріє
Цей безумець над усе.
Укладає сотні тисяч
У могилу мирних душ,
Всюди всовує свій писок,
Нагинає всіх чимдуж.
Крим йому, Донбас подайте,
Сирію і Білорусь!
І прямують його зайди,
На розбій узявши курс.
До нестями грабувати,
Ґвалтувать і убивать,
Поживитись, стать багатим
Мріє кожен Вовин тать.
І пощо їм людське горе?
Що їм сльози матерів?
От багатства б цілі гори
Й землю до чужих морів!
Марить цим кремлівська гнида
І плює на цілий світ.
Та його цілує свита
І пришиблений нарід.
Лиже п’яти аж до кістки
Кожен пес і кожна гадь,
Не доходить їм до мізків:
Краще Гришку цілувать!
Бо усе, що втнув Распутін –
Крапля з того, що вчиня
Злодіяка Вова Путін –
Вчора, нині і щодня.
«ПАТРІОТИ»
Жили-були Митя й Ксенька.
Поблизу Луганська
Мали хаточку новеньку,
Хоча і не панську.
Овочі ростили, птицю
І кролів, і свинку...
Їли м'ясо, сочевицю
І яєчка, й шинку.
Одягались досить дбало,
Мотоцикла мали.
Хоч і часто нарікали,
Що цього замало.
Мов, бандерівці прокляті
Не дають їм дихать,
Від західняків багато
І біди, і лиха...
Тільки якось прочитали
У чужій листівці,
Про «мір русскій» разудалий,
Наміри кремлівські.
Повідомили їм чинно
Мальчікі з Расєї,
Що у негараздах винні
Укри і євреї.
Ці ідеї захопили
Ксеню і Митюху:
– Тепер буде, моя мила,
Усього по вуха, –
Каже він. – Дадуть брати нам
Нафту й газ безплатні.
Розведу іще скотину,
Споруджу гусятню...
Будемо рублями сіять,
Як зерном озимих.
Тільки треба нам Росію
Й Путіна підтримать. –
Тож пішли вони на мітинг,
Як на пуп, кричали:
«Русскіє, освободітє!»,
«Братья із Урала!»,
«Украіна нам нє нада,
Мова і Бандера!»,
«Нам – в совєцьке Ельдорадо!
Ми – з есесесера!»
Віддали Дмитро і дама
Голос за бандитів,
Що бігали з "калашами",
Щоб когось убити
Та нагарбать срібла-злота,
Гривень і "зелених".
У бандюг цих – піна з рота,
Як в собак скажених.
Ще приїхали й "браточки" –
«Кізячки» із Дону –
У подружжя навіть квочку,
Бутель самогону
І курей позабирали,
Пацю закололи,
Борошно повимітали,
Крупи зі стодоли...
А на раночок зі сходу
Прилетіла міна,
Зруйнувала всю господу,
Завалила стіни.
І пішли тоді страждалі
Ночувать в куточку.
Їли те, що приховали
В клуні від «браточків».
– Це нічого, – каже Діма, –
Інші більш дістали.
Он Перепічку Аліну
Взводом ґвалтували.
А Павлу її вліпили
П'ятдесят нагайок,
Хату в Гальки підпалили,
Застрелили Таю... –
І тоді Митько і Ксеня
Йдуть жебракувати:
Кидають свою оселю,
Ріднії пенати.
У солдатів просять їсти –
У "бандерів-укрів".
Наші хлопці вділять, звісно,
І тушонки, й цукру...
Ну, а потім у Луганську
Це подружжя вчуло:
Йде колона росіянська!
Вмить про все забули
І помчали зустрічати
Ту "гуманітарку".
Вже раділи ароматам
Сала, риби, шкварки...
Подалися до машини,
Звідки хлопці браві
Щось таскали.
(Тут гостинець
Візьмуть «на халяву»)!
Ксеня, як маля, зраділа:
– Носять макарони! –
А колишній воїн Діма:
– В ящиках – патрони!
– Стой, кто йдьот! –
почули раптом
Ксеня і Митюха.
Молодик у чорній шапці
Прокричав над вухом:
– Ви – бандєри! Ви – шпіони!
Рукі ввєрх негайно!
Ви увідєлі колонну!
Воінскую тайну! –
І погнали Ксеню й Митю
У підвал, за ґрати.
На обід дали бандити
Стусанів і «матів».
І водили двох щоночі
В кабінет на допит:
Лампою світив ув очі
Росіянський опер,
Затискав у двері пальці,
Бив обох у скроні
І доповідав начальству,
Що вони – шпіони...
Відпустили через місяць
Дмитрика і Ксеню.
І тепер грязюку місять
Бувші полонені –
Йдуть в розташування "укрів",
Попоїсти просять
І, немов на Місяць суки,
Виють і голосять.
Проклинають всю москвинку,
Путлера й сепарів.
Ну, а про свою підтримку
З їхніх вуст – ні пари.
Дуже «люблять» Україну
Двоє «патріотів»...
Господи, охорони нас
Від ції мерзоти!
МОСКОВСЬКІ ДОМОВИНИ
(З народного гумору)
– Заплющу очі й уявляю, –
Розповідав Богдан Петру, –
Що москалі в гробах з Валдая
Пливуть по Волзі і Дніпру.
Ті домовини, ніби чайки, –
У синю даль, у синю даль...
На гробі кожнім – балалайка
І «За отєчєство» медаль.
У домовині першій – Пуцькін,
Медведєв далі і Шойгу,
І Жириновський маморусскій –
Боліт минають глуш лиху... –
Петро зухвало випнув груди,
Промимрив:
– Тільки ж... взагалі...
І серед них є гарні люди –
В Москві, і навіть у Кремлі...
– Так, є! – Богдан угору руку
Возніс, неначе Мономах. –
Хай, друже, гарні москалюки
Пливуть в гарнесеньких гробах!
ЗАСНОВНИКИ МОСКВИ
На Місяць виють
вовчики тамбовські,
Підгавкують їм пси і тут, і там:
– Расєю заснували
жириновські!
Куди там
Долгоруким і Кучкам!
ГЕ ШРЕДЕР
І МЕРКЕЛИХА
Ой, негарним духом віє!
Багатьох впродовж років
Підгодовує Росія
Дойчешвайн-керівників.
Буде з них і шпек* хороший,
Вурст** смачний,
а також фляйш***!
Ну, а зараз німці-хрюші
Демонструють світу фальш.
Їхнім канцлером був Шредер,
Що продав за нафту всіх.
Тож в Росії сміх і регіт,
Аж трясеться Кремль-барліг.
Шредера годують й нині.
А тепер ось думка є:
Меркелиха Україну,
Наче курку, продає,
Лобіює Путлерища
(Дружбу обіця повік),
Тільки б ставочку підвищив,
Другий закінчи́в потік...
Невтямки цій господині,
Що сьорба Москви бульйон, –
Суверенна Україна –
Це останній бастіон
Перед вторгненням Росії
У Європу і в Берлін.
У Ангели – амнезія,
Ніби вжи́ла кокаїн.
Та згадай же, що творила
Красна армія у вас!
Грабувала що є сили,
Ґвалтувала... Ще є час.
Але потім буде колько,
Буде боляче стогнать,
Бо на газовую голку
Садить вас Росія-мать.
Проклинати її стиха
Почнете́ ви від душі.
А поки що Меркелиха
Заробляє бариші!
2020
_____
*шпек – сало (нім.)
**вурст – ковбаса (нім.)
***фляйш – м'ясо (нім.)
НАВІЩО ВАМ ВОЛЯ ЧУЖА?
(Майже пародія)
Музика народна
Руйнують Херсон,
Маріуполь, столицю,
Тримається Харків,
мов крейсер "Варяг".
Дають прикурить вам,
поручик Голіцин?
Корнет Оболенський!
Вам не до звитяг?
Чого ж ви полізли,
як свині в цибулю?
Зібралась вас, бевзів,
неміряна рать.
На диких просторах
ви маєте дулю –
Забиті хрест-навхрест
дєрєвні стоять.
За юдині срібні
сюди вас пригнали –
Во славу Расєї на підлу війну.
Собі нахапали
грошви генерали –
Про «долг» і про «честь» вам
плетуть чортівню.
Погляньте в люстерко –
гієнячі лиця
Злочинно-кривавий
кружляють танок.
Вам вибили зуба,
поручик Голіцин?
В корнета із носа –
рудої струмок?
Вас тисячі вбитих,
не сплять лазарети,
Тремтить Підмосков'я
у мареві снів.
А вашу зазнобу,
мій бравий корнете,
Лукавий сусіда в ізбушку повів.
Не краще б "калашник"
жбурнуть на полицю
І викинуть к бісу з халяви ножа?
Вертайтесь в Росію,
поручик Голіцин!
Навіщо, корнете,
вам воля чужа?!
КРЕМЛЯДСЬКА ГАВКОТНЯ
Нині за кордоном
Розвелись ворони,
Що несамовито
Брешуть в мікрофони.
Павло ГЛАЗОВИЙ
У кремлівській студії
Гавка Соловйов.
Срібняки Іудині
Має й Кисельов.
І проводить тренінги
Путлерська кремлядь –
В Гебельса і Леніна
Учиться брехать.
Поперек горлянок їм
Український світ,
Тож і бреше зраночку
Кожен єзуїт:
«У Слов’янську хлопчика
Укри розп’яли.
Продаються копчені
Тут коти й орли.
В Запоріжжі вчителька
Їла снігурів,
А в Бердянську митники
Лопали щурів.
Куреня в Нігерії
Спорудив Кравчук.
Воював в Ічкерії
Яценюк-малюк.
А Зеленський – хитрмй змій –
Зрадив СеРеСеР.
Доказ точний і прямий
Маємо тепер.
В час війни куражився
Хижий сучий син –
В Бухенвальд наглядачем
Влаштувався він...
А хто нам не вірить, той
Дурень-твердолоб!
Для Росії – геморой,
Ворог, русофоб!
Їжте щі і пийте квас,
Бражку і бальзам.
Щоб не посадили вас –
Вірте тільки нам!»
ВУЛИЦЯ КУТУЗОВА
Шевченківський район
у Запоріжжі
І вулиця Кутузова в нім є...
Це прізвище
комусь хай вухо ріже,
Зате радіє серденько моє!
Закличу найщиріших патріотів:
Залиште усілякий негатив!
Присвячуйте йому
найкращі оди –
Фельдмаршал цей
саму Москву!.. спалив.
АГРОПОРАДА ФЕРМЕРУ
Із РФ у Сумську область
привезли пересувний крематорій,
у якому спалюють трупи своїх
військовиків. Везуть їх і в Донецьк,
де спалюють на металургійному
комбінаті, аби не показувати
втрати на війні.
Із інтернетповідомлень
Як колишній агроном
Засівати ґрунт зерном
Раджу, вдобривши гарненько, –
Кошти тут не економ!
Знай, москаль – це лютий враг,
Але з нього попіл-прах
Стане добривом прекрасним
На замислених полях!
Наша золота земля
Радо прийме москаля –
В будь-якому стані й виді
Жде його свята рілля.
Він – страшний, підступний звір,
Чикатило й бузувір –
Убива жінок і діток,
Бреше, всім наперекір.
Та найкращий перегній
(Скаже кожен гречкосій)
Буде з Путлера-мерзоти,
З його маршалів-повій.
Тож до справи, друже мій!
Зміїв цих стріляй і бий!
Най їх спалює на попіл
Їхній Путлеро́к тупий!
А засмучена земля,
Наші праліси й поля
Хай квітують, буйно родять –
Їх сам Бог благословля!
ЩО Б’Є В МАКІТРУ
Казав Пуйло, що всіх нас треба
В дугу зігнути в цюю ж мить,
До праотців послать на небо,
Або в сортирі замочить.
Тепер же Вольдемар-зараза
(Чутки йдуть) нюха нашатир:
Він мочить... мимо унітаза,
Коли відвідує сортир.
Йому пора уже у вирій,
А він продовжує своє:
– Их надо всех
мочить в сортире! –
Сеча йому в макітру б’є.
КРЕМЛІВСЬКІ МЕРЦІ
(Майже еротичне)
Почив Мишустін* на Таганці,
А Жириновський – на Луб’янці,
Шойгу** – на вулиці Чапаєва,
І Путлер –
прямо на Кабаєвій***!
Медведєв –
під Борком Мойсеєвим,****
А Матвієнко***** –
під Фадєєвим.******
Повісився
Гундяєв*******-кровопивця,
І Медведчук у Яузі втопився.
Сльозами
дощ дрібненький сіє –
За ними плаче пів Росії...
Такий приснився мені сон.
Якщо брешу, тоді – пардон!
_______
*Михайло Мишустін –
прем’єр-міністр РФ.
**Сергій Шойгу –
міністр оборони РФ.
*** Аліна Кабаєва –
гімнастка, коханка В.Путіна.
****Борис Мойсеєв – співак
із нетрадиційною орієнтацією.
*****Валентина Матвієнко (Тютіна) – голова Ради федерації федеральних зборів РФ.
******Валерій Фадєєв – радник В.Путіна.
*******Кирило Гундяєв – патріарх Російської православної церкви (Московського патріархату).
ВЕЛИКЕ ГОРЕ
Коли загинуть
Путін і Медведєв –
Зроситься від сльози щока моя,
На стіл поставлю
пляшку й оселедець.
Тужитиму... Що їм «поміг» не я.
ВІНШУВАННЯ
Путлеру ми зичимо всім миром
До його чергових іменин:
«В дихало тобі – коронавірус!
В нирки і простату – карантин!
Хай кінець твій
буде «супер-супер»,
Як і бандюків твоїх фінал:
Щоби вас
обняв петлею Нюрнберг,
Ну, або Гаазький трибунал!»
ВИРОК
Ой призвали кубанчика
У російське військо.
Закололи кабанчика
Дід і баба Пріська,
Вигнав батько сливовиці,
Мати вин дістала.
І народу – всю станицю –
Погулять зібрали.
Пили, їли, танцювали
Та пісень співали.
А кому було ще мало –
Вранці добавляли...
От служить потрапив Ваня
На Донбас, нетяга.
Сам полковничок-«батяня»
«Прінімал» присягу.
І вручили козачкові
«Калаша» й набої,
Аби він плював на совість,
Адже має зброю!
Тож тепер стріляти мусить
У жидів-бандерів,
Укрів нищити, як гусінь,
Як мікроб-бактерій.
І Ванько стріляв успішно,
Ні про що не думав,
Всіх підряд вбивав і нищив
Без сумління й суму.
Мародерствував потроху,
Грабував луганців,
Гавкав з пристрастю бульдога,
Кляв американців.
Нібито америкоси
Почали війну цю,
Їхні негри, наче оси,
Нападають з Луцька...
Та всьому кінець приходить.
Є така помовка:
Скільки б вовк не їв,
не шкодив –
Лихо візьме й вовка.
Прилетіла з України
Аж до Вані куля,
Влучила йому в штанину,
Зіпсувала... тулуб.
І тепер він у шпиталі,
Козачонок драний.
Воювати йому далі
Зась – він лиже рани.
З нього узяли підписку,
Як і з друга Васі,
Що ніхто з них, навіть близько,
Не був на Донбасі.
Що платити їм не будуть
За оці каліцтва –
Так запевнив фюрер Путін
Разом із кремлівством.
Аж тепер дійшло «рєбятам»,
За що воювали.
Проклинають Кремль і «тата» –
Путю-феодала...
Пише Ваня додомоньку:
– Скоро я приїду!
Приготуйте горілоньку
І кнурця, мій діду!
Та годуйте ж пацю путньо:
Він повніти мусить.
І назвіть Владімір Путін –
Я з ним розберуся!
Перш за все, начищу рило
Навісній свиняці.
Буду бити що є сили
По ногах, по... спині.
До «гарнесеньких» кондицій
Гада доведу я,
Там, у нашій же станиці,
Ірода каструю.
А коли набере жиру
Той недолюд хижий,
Тоді буде йому вирок –
Я його заріжу!
СВИНЕЙ –
З ГОРОДУ!
(Байки)
УМОВЛЯННЯ
З високої сосни Ведмедя
Петько-господар умовляв,
Щоб той до пасіки, до меду
Вночі вчащати перестав:
– Та май же совість, Михаїле!
Чи ж мало в лісі ланей, кіз,
А чи малини ягід спілих?
А ти на пасіку поліз!
Пора тобі сумління мати:
Скрутив на брамі ти замок...
Навіщо ж вулики ламати
І нащо нищити бджілок? –
Медок облизуючи з пальця,
Вкусивши яблуко-ранет,
Ведмідь
смачненько облизався
І вимовив:
– Мєня там нєт!
______
ООН, Євросоюз, Європа
Вдають, що їм –
великий клопіт,
До совісті Ведмедя звуть.
Самі ж, немов Петро в гілках,
Перед Ведмедем
мають страх.
А він, як той Горинич Змій,
Уже набрид планеті всій...
ЗАЯЧІ ДУМКИ
Заєць рюмсає, втирає
Слізоньки гарячі.
– Що стряслося, – Кріт питає, –
Чом, бідняго, плачеш?
– Рік, як Лев помер у лісі... –-
Кріт йому сердито:
– Він же нищив вас, зайчиськів,
Мов несамовитий!
Ну ж, за ким жалкуєш, рево?
– Відчепись, бандите!
Не тобі, сліпому, Лева
І мене судити!
Ми при ньому до нестями
Наїдались в луках.
Тур тепер керує нами –
Почалася мука:
Малувато трав під осінь,
Бо, мабуть, багато
Розвелось косуль і лосів,
Та і нас, вухатих...
Кажуть, що з тайги прибуде
Тигр з жоною й сином –
Отоді вже вдосталь буде
І трави, і сіна!..
– А якщо тебе впіймають
Тигру на вечерю?
– Як мене? За що? Н-не знаю...
Це - якась химера...
____
Є у нас і тьоті, й дяді,
Що очікують кремлядів.
Дуже-дуже забажали
Куль, снарядів і завалів,
Бомбосховищ і підвалів...
І, як Заєць, мають плани,
Що війна їх не дістане.
СВИНЯЧЕ КУВІКАННЯ
Серед білісінького дня
В город втелющилась Свиня.
Та не сама – п'ятнадцять поросят
За нею гарцювали,
Аж курява вставала.
І рила тупорила рать
Усе, що ґазда мав зібрать:
І моркву, і картоплю, й буряки,
І кукурудзу, й сою,
Й баштан само собою...
Такий зуздрівши рецидив,
Господар дрюка ухопив,
Давай Свиню
з городу виганять –
По спині їй втрапляло
І в рило діставало...
Не знаю – правда чи брехня,
Але обурилась Свиня:
– Захисники тварин,
та де ж ви, де?!
Хазяїна вгамуйте!
Він біснуватий, буйний!
Понищив гусінь у саду
І колорадам на біду
Готує он отруту психопат!
Мене ж ця пика хижа
Перед Різдвом заріже!
Де ж демократія, скажіть?
Він – як на пасіці ведмідь –
Хазяйнувать не вміє ні фіга!
Нам не дає свободи
Обчистити городи! –
_____
На нас так рохкає і хрюка,
Й кувіка з-за бугра Свинюка.
В город наш вперлася тварюка,
Отримує по рилу дрюка,
Та не вдавилася – жере.
Але й її чорт забере!
ШПАК-"ПАТРІОТ"
Шпак у гаю пташкам кричав
І цвірінчав, і щебетав,
Що любить верби коло річки,
Гай, ліс і плескання водички.
Природі проливав єлей,
Витьохкував, як Соловей.
Він переконував пташину:
– Я край мій любий не покину! –
Тварини всі роти розкрили
І зачаровувались мило.
– Він – патріот! – кує Зозуля,
А їй підтакує Хохуля.
– Він – патріот! –
мугикнув Лось. –
Ось літо в осінь повелось.
Ось – холоди, заснув Байбак.
Збирається у вирій... Шпак.
– Куди ж ти?
Край чужий не сниться
Ні Снігурам, ані Синицям
І не бояться завірюхи
Ні Горобці, ні Омелюхи!
Та й не шукають фрукти стиглі
Веселі Дятли, Сойки, Щиглі.
І ти ж казав, що не покинеш
Ні горобину, ні калину...
То чом же прешся на чужину? –
Озвалися старезні Пні.
– Бо буде краще там мені!
_______
І серед нас такі бувають:
На грудях майку розривають,
Уміють язиком молоти,
Мовляв, ми – супер-патріоти!
А потім «патріоти» шиті
Спішать туди, де краще жити
І, наче Шпак отой птахам,
Пісні співають ворогам.
ЧОРНІ СПРАВИ
ЧОРНИХ ВИРОДКІВ
(Памфлети)
ЧХАЮ НА ПУ́ПУ
(Не за Ярославом Галаном)
Не знаєте, хто такий Пу́па? Та ви що? Це ж страшко, якого весь цивілізований світ боїться! А ви б не боялися, скажімо, ведмедя, який узяв у лапища величезну довбню й махає нею наліво й направо? І як його дресирувальники не умовляють, скільки меду в горщик не наливають – нічого не помагає. Він махає і махає...
Прізвисько Пу́па причепилося до нього ще з дитячих ясел. Його питали:
– Як тебе, хлопчику, звати?
– Вова.
– А прізвище як?
– Пу́па.
– А може, Путін?
– Так, Пу́па.
Слово «Путін» він ніяк не міг вимовити. Ну, не давалося воно малюкові й годі! Тому й звали його Пу́пою аж до третього класу однієї з ленінградських шкіл. Давали щиглів і стусанів. Це змусило його піти в секцію самбо, а потім і дзюдо. І тоді вже він сам зайнявся булінгом. Не один хлопчик ридав, не одна дівчинка плакала після тісного «спілкування» з Пу́пою. Вони ненавиділи його, а він – їх.
А от із учителями він був покірним телятком. Усе, що казали, виконував без зайвих слів. Та й сам напрошувався піднести вчительці додому портфеля чи базарні покупки. І хвалили його педагоги не менше, ніж гоголівського Чичикова. Одного не знали вони, що цей Пу́па «стукає» на них, куди треба. Випитує в однолітків усе й про всіх, а далі – стук-стук! Когось після цього виклика́ли в КДБ, когось звільняли з роботи. Але це Пу́пу не турбувало. Він був уже «своїм» в органах. Тож по закінченні вишу та школи КДБ став радянським шпигуном у Німецькій Демократичній Республіці. На його рахунку – чимало німецьких патріотів за ґратами, десятки зміщених із керівних посад німців, які хотіли об’єднати дві Німеччини в одну.
А коли ФРН таки стала єдиною, Пу́па накивав п’ятами у Ленінград-Петербург. Трохи попрацював помічником ректора держуніверситету – переставляв стільці в конференц-залі. Потім із допомогою КДБ проліз до Собчака. Це той мер, що приїжджав у Київ, за словами Олени Боннер, викручувати руки Україні, яка щойно проголосила Незалежність. Учився Пу́па в свого шефа на «п’ятірку» з плюсом, аби пізніше перевершити і його у великодержавному шовінізмі. Ставав більше й більше вєлікорусскім держимордою.
КДБ робила чорну справу. Підсунула Пу́пу в Кремль. А Єльцин на п’яну голову поставив його керівником уряду Росії. Відтак Борис Миколайович «під мухою» ляпнув на весь світ, що Росія разом із Китаєм буде боротися проти США. Другого ж дня Пу́па замінив Єльцина на посаді президента.
Потім була, як кажуть, справа техніки. Усі, хто мав свою думку, або наклали головою, або опинилися в тюрмах. Пу́па підгрібав кошти олігархів і клав до власної кишені. Подейкують, що став він чи не найбагатшим у світі.
Переплюнув рокфелерів, ротшильдів, Білла Гейтса та їм подібних. А гроші, особливо дармові, як відомо, до добра не доводять. Захотів Пу́па підкорити Грузію, загарбати Абхазію й Південну Осетію – зробив провокацію, як його кумир Гітлер підпалення Рейхстагу. І московські танкісти залишили за собою сотні трупів мирних жителів Кавказу.
Настала черга й України. Спочатку «зелені чоловічки», як казав Пу́па, купили танки у магазині Сімферополя й захопили Крим. Послав Пу́па на Донбас 140 головорізів-грушників на чолі з пришибленим Гіркіним-Стрєлковим. І почали вони міняти владу в українських містах і селах. Хто з місцевої міліції, СБУ, муніципальних керівників не хотів цього – били й кидали в каталажку. Загарбали частину Луганської й Донецької областей. Разом із колаборантами-сепаратистами воювали проти України та її війська. Півтора десятка тисяч українських громадян там наказали довго жити. Та цього Пу́пі мало – здійснив і широкомасштабне вторгнення в Україну.
Називає Пу́па все це братньою любов’ю. Каже, що росіяни й українці – один народ. Каїн та Авель, здається, також були братами...
І написав мені пів року тому у Фейсбуці колишній однокурсник, який вважає себе росіянином: «А чого ти так ненавидиш нашого президента? Розумний чоловік, уміє керувати, тримає країну, не дає їй розвалитися. А демократія у нас набагато краща, ніж у вашій Україні. Бо ви обрали собі клоуна, котрий у політиці, як свиня в апельсинах».
За що ж, людино добра, мені любити твого Пу́пу? За тисячі загиблих жителів України? Або за сотні вбитих людей у Грузії? Чи за загиблих чеченців та терор Молдови й утворення фейкової Придністровської республіки на кшталт так званих ЛНР і ДНР? А чи за скинуті бомби й ракети на мирні міста України та за звірства його виродків? За розбиті міста і села? За вбивство наших матерів, жінок, дітей? За розвалені дитячі лікарні й пологові відділення? Бо вашому кривавому Пу́пі дуже кортить відновити Російську імперію. Саме тому я й чхаю на твого душогуба Пу́пу!
Щодо демократії, то все, що ти пишеш про нашого Президента, у нас спокійно говорять у трамваях й автобусах. А що було б у Росії з тими, хто мовив би горбате слово про Пу́пу? Згадався такий анекдот:
«У школі на уроці миру перед дітьми виступає Пу́па. Побачивши, що від його промови школярі починають позіхати й куняти, вирішив змінити монолог на діалог:
– Хтось із вас має питання до мене?
Тут встає Петя Іванов і каже:
– У мене три питання: 1) Хто вбив Литвиненка? 2) Чому люди в Росії такі жебраки? 3) Чому в нашій країні постійно порушуються права людини?
Пу́па відчуває, що його проймає холодний піт, але тут дзеленчить дзвоник, і діти стрімголов вибігають із класу. На початку наступного уроку Пу́па знову запитує:
– Хтось із вас має ще питання до мене?
Ваня Сидоров піднімає руку:
– Я маю до вас п’ять питань: 1) Хто вбив Литвиненка? 2) Чому люди в Росії такі жебраки? 3) Чому в нашій країні постійно порушуються права людини? 4) Чому дзвоник пролунав на 20 хвилин раніше? 5) Де Петя Іванов?»
Інший друг у тому ж Фейсбуці питає, чи не страшно мені писати вірші, памфлети, спрямовані проти Пу́пи та його банди? Відповідаю, що вовка боятися – в ліс не ходити! І коли пупівці вестимуть мене на розстріл, то дурний буду, якщо питатиму: «За що?» Бо за десятки років у журналістиці й письменництві нашкрябав стільки, що помилування мені точно не світить! А вже як покине його банда Україну, а самого Пу́пу повісять, за рішенням трибуналу, тоді, можливо, й перестану творити на нього пасквілі. З однієї причини – бо це просто буде не актуальним і не цікавим читачам.
А зараз я творю й чхаю на Пу́пу! І на його бандитів також пишу, писатиму, чхаю й чхатиму!
КРЕМЛІВСЬКА ГНИДА
(Не за Симоном Петлюрою)
Чому це ми
Чурек же ваш
та вам не кинем,
Як тій собаці?
Чом ви нам
платить за сонце не повинні?
Тарас ШЕВЧЕНКО
«Воно», оте, чия «вода-правда» замішана на киселі, веде щотижневу підсумкову пропагандистську програму "Вести недели" на телеканалі "Россия". І щоразу висмоктує з пальця такі небилиці, що будь-яка більш-менш притомна людина аж рота роззявляє від подиву: «Невже це справді так?» На жаль, далеко не кожен росіянин (та й, на жаль, українець) може «включити» мозкове сито й побачити в тих белькотіннях і мареннях сивої кобили явну брехню.
Найперше, «воно» дуже «любить» Україну. Приблизно так, як вершник коня. Поки везе його, доти називає вороного другом і навіть братом. Якщо ж, не дай, Боже, не захоче бути під сідлом, зноровиться, скине з себе – тоді горе огиру: він – нехороший, нездатний ні на що, його краще пристрелити або відправити на бойню. Не дає Україна себе обдирати – ганьба їй! От якби нашим хлібом, вугіллям, металом розпоряджався Кремль – було б усе в порядку. Нерозумних хохлів і далі називали б «меншими братами».
А коли запитає хтось, чому так сталося, що Україна тепер не «братня країна», – тут уже винні американці. Аякже! Без них, поганих, ніде не обходиться. Питаєте у свекрухи, хто зробив щось погане? Невістка! А в політиці – америкоси, особливо їхні негри!
Ось і на Донбасі, за переконанням отого «великого» ведучого, вони «громадянську війну» й організували! Це ж, мабуть, їхній афроамериканець Гіркін-Стрєлков прийшов із території Росії зі 140 головорізами, котрі почали «нагинати» на Донбасі місцеву СБУ, міліцію, владу, аби переходили на їхній бік. Хто не бажав порушити присягу – тягли на суд нацькованого скаженого натовпу, який плював в обличчя, бив і знущався над патріотами України. На вказаному телеканалі це подавали, як найвищий прояв демократії.
А як зі Слов’янська, Краматорська й Маріуполя ту банду українські добровольці вибили-видворили, той же перший канал російського телебачення повідомив, що українські «карателі» розіп'яли трирічного хлопчика на площі в Слов'янську. А його маму, мовляв, прив'язали до танка та возили по місту поранену, всю в крові. При цьому оте «воно» відшукало в Москві хвойду – «свідка», яка й розповіла глядачам усі ці пристрасті. Хоча більше ніхто в тому ж Слов’янську цього чомусь не те що не бачив, а навіть не чув...
Далі – більше. За його словами, педагоги української школи №106 у Запоріжжі перевершили всі наявні приклади збоченого патріотизму. На заняттях початкових класів учителі закликали дітей рятувати взимку від голоду синиць і знищувати снігурів. Бо синиця, нібито маючи жовто-блакитне забарвлення, символізує собою Україну, а от червоногрудий снігур уособлює імперське червоне зло на ім’я СРСР і його правонаступника – Росію. А так як в Україні нині голод, то снігурів повеліли з’їдати за обідом або вечерею. От яка уява! Відомі фантасти Олександр Бєляєв й Олесь Бердник позаздрили б!
«Укропи вбивають російських військових», – каже пропагандист. А що, оті російські військові прийшли до нас із квітами? На його ослячу думку, їх треба б радо, хлібом-сіллю зустрічати й чарку оковитої з ними випивати? Ще в Біблії сказано: «Хто з мечем прийде – від меча й загине!» А ще прокремлівські ЗМІ звинувачували владу України, зокрема, Президента Порошенка в загибелі Павлова (Мотороли). Невже Петро Олексійович покликав його на святковий обід і підступно вбив, як давні кияни Юрія Долгорукого? Під кожним зайдою, під кожним загарбником українська земля повинна горіти! І вона горить! Бандюків тут чекає тільки доля Мотороли та Захарченка! Шкода, що в 2014 році наше командування не дало згоду на знищення трьох тисяч терористів і російських убивць, які йшли зі Слов’янська на Донецьк. Можливо, не було б тепер тисяч убитих мирних жителів і воїнів ЗСУ, Нацгвардії та поліції.
Наступна поширена тема – «знущання» над російськомовними й російською мовою. Скажімо, представники українського руху «Правий сектор», каже «воно», жорстоко побили дітей у Харкові за російську мову. Ця вигадка – рідна сестра отій про запорізьких снігурів! Якби «Правий сектор» бив усіх, хто послуговується російською мовою, то більше половини харків’ян ходили б із розквашеними обличчями. Те саме було б і в Запоріжжі, і в Дніпрі, й Херсоні, не кажучи вже про Маріуполь, Краматорськ чи Слов’янськ.
Постійною є також гавкотня про «тенденції з придушення російськомовних ЗМІ» у країнах Балтії та в Україні. Автор цих рядків колись підійшов до газетного кіоску у Львові й нарахував аж... шість українськомовних газет та два журнали. Поруч – десятки російськомовних. У Запоріжжі інколи можна зустріти єдину обласну українськомовну «Запорізьку правду». І це – утиски й придушення російськомовних ЗМІ?
Мабуть, у Росії (там же – велика демократія!) можна спостерігати розквіт українськомовних газет і журналів? Назвіть мені, шановні читачі, хоча б одне видання українською мовою в цій сусідній країні-агресорі. Набираю запит у гуглі. Дає українськомовні видання в Канаді, США, Австралії... Показує такі й у Росії... 1906 року, 1918-го. Про сучасні – ніде й пари з вуст. Бо їх просто не існує! Ще в 2005 році були намагання українців щось там видавати. І все! А українська ж діаспора в Росії – це мінімум десять мільйонів осіб (на початку дев’яностих московський журналіст Володимир Коваленко в «Огоньке» називав чотирнадцять мільйонів). Щоправда, російські статисти потім «збили» цю цифру до чотирьох з половиною мільйонів. Та й багатьох українців переписали на росіян.
Але повернемося до їхніх баранів. Точніше, одного з них, чия «вода-правда» замішана на киселі. «Воно» зізналося, що в сюжеті про Україну в програмі «Вести недели» продемонструвало підроблене посвідчення гауптштурмфюрера дивізії СС «Галичина». Ведучий програми заявив, що такі «трюки» допомагають підвищити інтерес людей до історії, і тому використав цю тему, щоб знову заявити про участь українців у війні на боці нацистської Німеччини.
Що ж, була в нашій історії дивізія Січових стрільців (звідси - СС) «Галичина», яка протягом місяця на боці німців стримувала наступ іншого поневолювача України – Червоної армії. Остання її вщент розбила. Одна дивізія! Російський радянський генерал Андрій Власов здав фашистам цілу армію! Це – мінімум три дивізії. Потім із військовополонених набрав туди ще й добровольців, які кілька років билися проти СРСР і його союзників. На боці Гітлера воювали також дивізії й полки російських козаків. Тому в народі кажуть: «Чия б гарчала, а твоя б мовчала!»
Нині нас показують ледь не з рогами. Аякже! Ми ж страшні! Народне ромське прислів’я говорить: «Бійся того, хто тебе боїться!» Тому треба городитися від нас, як Галушка від Часника. А на кордоні з Україною слід тримати понад 130 тисяч військових. Бо кляті укри й америкоси так і хочуть загарбати бідну Росію від Курська аж до Курил. Отож бояться нас. Як ягнятко вовка, як вовчик лева. Аж тремтять. Та так, що й зубами цокотять, мов на морозі. Тому й напали на Україну. Та й бацьку Лукашенку заражають таким же страхом.
Бо «воно» й далі і гарчить, і гавкає. А коли йдеться про «батька Путлера», то скавулить і лиже. Як мінімум, п’я́ти...
Координати автора:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
066-711-62-34
Літературно-художнє видання
ЮРИК
Полян-Пилип Сергійович
Чхаю на Пу́пу
Вірші, сатира, проза
Редактор Микола БІЛОКОПИТОВ
Коректор Віра СЕРЕДА
Скульптор (автор карикатури на обкладинці) Олександр ТРЕТЯК
Технічний редактор Андрій ДАНИЛОВ
Комп`ютерна верстка – Лорина ТЕСЛЕНКО