«Поетичний травень»-2024

 

 

Віра СЕРЕДА

Літературно-мистецьке свято «Поетичний травень» крокує запорізьким краєм. Цього разу члени Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України на чолі з її головою Ольгою Стадниченко завітали до прифронтового Кушугума. Свято відзначає 60-річний ювілей. 1964 року започаткував його світлої пам’яті запорізький письменник Петро Ребро (19.05.1932 - 22.03.2014). 

На жаль, ситуація в Запорізькій області тривожна: постійно треба бути готовими як до авіаційних бомбових ударів чи атак безпілотників, так і до обстрілів із реактивних систем залпового вогню чи артобстрілів. Але слово – то зброя, і запорізькі письменники не мовчать, беруть участь у мистецьких заходах, враховуючи й запобігаючи під час їхнього проведення небезпекам.

За мирного часу маршрути обов’язково пролягли б у нині тимчасово окуповані Білоцерківку (де народився Петро Ребро), Більмак, Мелітополь. Традиційно поїхали б до Оріхова, де виступили б у гімназії №1 «Сузір'я» чи в центральному будинку культури. Оріхів – незламний, але обидва ці заклади вщент зруйновані рашистськими авіабомбами.

У Кушугумі теж неспокійно, час від часу лунають сигнали тривоги. Рашистські окупанти неодноразово завдавали ракетні удари по Кушугумській територіальній громаді. Виступ письменників відбувся без тривоги в ошатній актовій залі гімназії «Інтелект» Кушугумської селищної ради Запорізького району перед учителями й старшокласниками громади, до якої також належать навчальні заклади Балабиного й Малокатеринівки. Коли літературне свято добігло кінця, педагоги гімназії «Інтелект» показали бомбосховище, в якому облаштували залу для проведення творчої зустрічі на випадок повітряної тривоги. Таких класів декілька у бомбосховищі, вони дуже затишні й зручні для проведення занять.

 

Переступивши поріг гімназії, письменники спочатку відвідали медіатеку. В одному з її кабінетів облаштовують літературний музей: справа йде до завершення. Адже серед випускників гімназії (раніше середньої школи) були члени Національної спілки письменників України Віктор Чабаненко й Микола Білокопитов.

 

Віктор Чабаненко (12.09.1937–09.02.2014) - відомий учений, академік Академії наук вищої школи України, з 1984 року – член НСПУ, доктор філологічних наук і завідувач кафедри загального й слов'янського мовознавства, з 1987 – професор, із 1985 по 1996 роки – декан філологічного факультету Запорізького національного університету. Заслужений діяч науки й техніки України. Лауреат премій імені Павла Чубинського, Якова Новицького та Дмитра Яворницького. Почесний голова Запорізької обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Микола Білокопитов (11.02.1954 – 15.12.2023) за фахом – журналіст і літературний редактор. Член Національних спілок письменників і журналістів України. Працював у газетах «Комсомолець Запоріжжя», «Запорізька правда», «Запорозька Січ», редагував газету «Світло Оріяни», альманах «Весела Січ». Його гострі фейлетони ставали окрасою названих видань. У його творчому доробку – 17 книжок (переважно гумор і сатира). Він - лауреат всеукраїнських літературних премій імені Степана Руданського, Степана Олійника, Василя Юхимовича, Пантелеймона Куліша та Остапа Вишні, запорізької обласної мистецької премії імені Петра Ребра. Неодноразово ставав переможцем конкурсу «Пересмішник» Запорізької асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

Керівництво Кушугумської територіальної громади Запорізького району шанує майстрів красного слова, завжди долучається до участі в літературних заходах. Ось і цього разу серед присутніх у залі був голова громади Володимир Сосуновський. Він подякував Кушугумській гімназії, додавши:

- Уперше мистецький захід проходить без нашого поета Миколи Білокопитова. Дякую його колегам, що продовжують традицію і не відпускають поетичне слово. Подяка вам за все, що ви робите для наших дітей, і не лише для Кушугумської громади, а загалом для всієї України від усього депутатського корпусу й від мене особисто. Як ніколи ми розуміємо сьогодні, що таке українська мова й шевченкове слово та підтримка з боку письменників.

Виступає голова Кушугумської громади Володимир Сосуновський. Ліворуч – член НСПУ Валентин Северинюк

Начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту селищної ради Вікторія Калниш також привітала всіх учасників свята «Поетичний травень» і зауважила:

- Найперше, хочу подякувати Збройним силам України за те, що ми маємо можливість жити, працювати, творити, вчити і навчатися. Особлива подяка педагогічному колективу гімназії «Інтелект» на чолі з Тетяною Апостоловою, яка кожного травня зустрічає наших шанованих письменників.

Пані Вікторія подякувала письменникам, що не зраджують традиції й приїжджають до громади та знайомлять учителів й учнів зі своїми творами, що наповнюють усіх позитивною енергією, дають більше віри в перемогу й наше щасливе майбутнє. Побажала, щоб кожен твір був доторком до сердець і душ читачів.

Директорка гімназії Тетяна Апостолова гостинно зустріла майстрів поетичного свята й представників Малокатеринівки та Балабиного, наголосивши, що поезія й літературне слово панує в стінах гімназії. Вона висловила щиру вдячність Володимиру Сосуновському за сприяння у виданні посмертної книги кушугумського письменника Миколи Білокопитова «Обіймаю білими копитами» з нагоди його 70-річчя від дня народження. Тетяна Олексіївна запропонувала вшанувати пам'ять Миколи Білокопитова та всіх загиблих захисників України хвилиною мовчання.

У виконанні шестикласниці гімназії прозвучав один із віршів Миколи Білокопитова з нової книги. Інша гімназистка заспівала пісню про Україну.

Далі виступали запорізькі письменника – члени НСПУ. Голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко, наголосила, що цьогорічне свято знаменує собою 60-ий, ювілейний «Поетичний травень». Він задумувався як свято поезії: проводилися творчі зустрічі з письменниками. Спочатку була декада «Поетичного травня», потім місячник. Прикметно, що свято започаткували до того, як 1966 року створили на Запоріжжі письменницьку організацію. Перші виступи в рамках літературно-мистецького свята відбулись у Більмацькому (тоді Куйбишевському) районі на батьківщині Петра Ребра в тих школах, де він навчався: селі Білоцерківка й у сусідній Новоукраїнці. У 70-80-ті роки минулого століття він навіть мандрував по Радянському Союзу. Делегації письменників їздили в Абхазію, Калмикію, Каракалпакію, Воронезьку й Білгородську області. «Поетичний травень» набув тоді всеукраїнського масштабу. А вже у 90-ті роки літературне свято перетворилось у літературно-мистецьке. У Запоріжжі розпочав свою творчу діяльність співак і композитор Анатолій Сердюк, який поклав вірші багатьох наших письменників на музику. Свято перетворилось у конгломерат поезії, пісні й навіть танцю. Ми можемо із упевненістю говорити, що «Поетичний травень» це наш запорізький продукт, тобто його наповнення – мистецтво рідного краю. Утретє ми проводимо свято під час широкомасштабного вторгнення росії в Україну й намагаємося зробити все, щоб воно не перервалося під час війни та продовжувало цю традицію.

Ольга Стадниченко повідомила, що повернулась із наукової поїздки за маршрутом «Латвія – Литва – Естонія». Там, зустрічаючись із людьми, намагалася донести наше поетичне слово.

- Під час кожної зустрічі до нас підходили українці різного віку, зокрема, з дітьми й говорили, як їм хочеться повернутися додому, - розповіла Ольга Олександрівна. - Зустріти наших людей можна було скрізь. Вони працюють, підтримують одне одного і мріють повернутися в Україну. У нашій команді були представники різних країн. Я спеціально експериментувала, не відключала в телефоні сигнал «Тривога». Коли він лунав, цікавилися, що це. Пояснювала, що зараз почнуть бомбити моє рідне Запоріжжя.

- А хіба бомблять не тільки військові об’єкти? - запитували.

- Бомблять усе: школи, дитсадки, лікарні, житлові будинки.

– А нам кажуть, що лише військові об’єкти.

– Та ні, я можу показати.

Показувала їм магнітик із зображенням Дніпрогесу й пояснювала, що зараз він уже не такий – розбитий. У країнах Балтії є підтримка громадськості. Перед посольством росії в Естонії – люди з плакатами, на яких написано куди кому йти, наші прапори й естонські. Естонія нарешті зрозуміла, що треба боротись із російською мовою. Проте тільки з першого вересня вони переводять школи на державну мову. У багатьох локаціях, де ми були, був український куточок. У кафе звучала українська музика. Нас там ідентифікували по мові й по вишиванках. Нас там підтримують. Але важливо, щоб ми тут, в Україні, тримали свій фронт і дочекалися повернення всіх наших співвітчизників, які вимушено опинилися на чужині.

Ольга Стадниченко зауважила, що письменницька організація невтомно працює. Зараз літератори готують до друку нові книги. Вона подарувала в бібліотеки громади книгу Костянтина Сушка «Це Україна. Ми - українці».

Під час мистецького заходу запорізькі письменники поділилися своїми творчими здобутками й подарували присутнім у залі поетичне слово.

Валентин Северинюк, член НСПУ, за фахом – історик, політолог, правознавець. Працює у Класичному приватному університеті. Автор монументальної поеми «Україна козацька» та історичної поеми «Отак ми дружили з Москвою». Він запропонував відволіктися від тривожної ситуації й прочитав гумористично-оптимістичний сюжет про створення людини з біблійної оповіді «Про перших людей та добро і зло».

Тетяна Осінь подарувала в шкільні бібліотеки громади свою книгу «Таврійські сонети» й поділилася новиною. Вона щойно отримала сигнальний примірник книги «Птаха на осонні», що незабаром вийде з друку. Видання мало бути теплим, світлим, крилатим, але через війну додався новий розділ «Червоне і чорне», про що поетеса повідомляє й у вірші «Чорне полум’я» з цього розділу:

У зверстану книгу тепер додаються сторінки,

Яких, я гадала, ніяк не повинно тут бути.

 

В авторському виконанні прозвучали її вірші з нового видання.

Поетеса Вікторія Сироватко – учасниця майже всіх «Поетичних травнів».

- У «Поетичного травня» нині ювілей, - поділилася думками Вікторія. - Також цього року виповнюється 210 років від дня народження нашого пророка Тараса Шевченка. Я ніколи про нього не писала, але він завжди жив у мені. Цього ж року хотілося його почути. Мені відчувалося, що він десь поруч, тому вірш називається «Монолог Шевченка».

Я - серед вас, мій дух іще живий

І поруч зараз в танку і в окопі.

Іще триває трьохсотлітній бій

За Україну, та й за всю Європу.

 

Борімося, поборемо це зло,

Бо невмирущі в нас душа і воля.

І як би важко й страшно не було -

Вкраїни не зречемося ніколи.

 

Ми – українці, в цьому наша суть,

Тому і пам’ять, і любов – нетлінні.

Стаю я з вами разом на коліна,

Коли героя вбитого несуть.

 

Ми – орачі та вої ще здавен.

Перемагаймо у війні та скруті.

Багато наших видатних імен

Не знає світ, а має їх почути.

 

Тримаймося, гуртуймося, брати,

І нищимо цю пошесть напропале.

Мій Заповіт – перемогти навалу,

Щоб нашу Україну зберегти!

Зважаючи на те що мистецький захід відбувався після відзначення Дня матері, наступний твір поетеса присвятила своїй бабусі Катерині («У твоєму саду мене стріла жоржина…»)

Молода членкиня НСПУ Наталка Ігнатьєва - лауреатка Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова”, авторка збірки п’єс “Звір” та поетичної збірки “Твій оберіг”. Один із віршів, що прочитала, вона присвятила Тарасові Шевченку («Пророк праправду нам прорік…»)

У час війни поетичне слово це зброя. Вірші допомагають підтримати бойовий дух, нашу незламність та віру, а отже – наближають Перемогу. Наталка присвятила один зі своїх віршів захиснику ЗСУ, інший прочитала для гарного настрою.

Членкиня НСПУ Віра Шмига наприкінці 2023 року видала книжку «Впало небо на вузол сторіч».

- Вона мені дорога ще й тим, що редактором книжки був Микола Білокопитов, - розповіла поетеса. - Дуже чуйна й тактовна в редакторстві людина.

Віра запропонувала два вірші з цього видання. Відтак подарувала книжку в шкільні бібліотеки громади.

Іван Кушніренко вже вдруге в гімназії «Інтелект». За цей рік його прийняли до лав НСПУ. У його творчому доробку 95 книг різних жанрів.

Зліва направо: Іван Кушніренко, Віра Шмига, Наталка Ігнатьєва, Віра Коваль

- Минулорічне перебування у вашій гімназії, відвідини могили вашого випускника Віктора Чабаненка навіяло мені написати свої спогади про Віктора Антоновича, - поділився задумом про нещодавно видану книгу Іван Кирилович. - Я був його студентом. У книжці «Сага про справжніх» ідеться ще про одного вченого Степана Самійленка – його вчителя і мого. Видання стало можливим завдяки ректору Запорізького національного університету Миколі Фролову й голові ЗОО НСПУ Ользі Стадниченко.

- Нині йде кривава війна, - продовжив розповідь письменник. - Наше життя поділене на «до війни» й «під час війни». Але я надіюсь, що буде ще й «після війни». Нещодавно з друку вийшла моя книга «Полинові тумани», куди увійшли три повісті й оповідання. Звичайно, по-різному можна оцінювати цю творчість, але це наша історія, яку пришлі рашисти хочуть знищити й викорінити в нас: нашу країну Україну й нас, українців. Тому ми повинні підтримувати українське слово. Я сам - із Гуляйполя. Більшість книжок, що написав, - це історія гуляйпільського краю. 25 липня виповнюється 90 років від дня смерті Нестора Махна. Його біографія ще до кінця не досліджена, тож я продовжую над цим працювати.

Іван Кирилович прочитав кілька своїх віршів, а насамкінець – вірші для дошкільнят зі збірки «Подарунок осені».

Віра Коваль – членкиня Національної спілки письменників України, авторка поетичних збірок: «На хресті любові» (2004), «Дідизна» (2007), "Повертаюсь до витоків", "Побрехеньки моїх кумів" (2015), "Узбіччя" (роман у віршах - 2015), "У калиновім цвіті" (2018), «Ті, що йдуть крізь вогонь» (2023). Поетеса широко відома як авторка слів не одного десятка пісень - вони в репертуарі не лише запорізького співака й композитора Анатолія Сердюка, а й у народних артистів України Алли Кудлай («Не повертайсь»), Наталки Бучинської («Осіння вишня»), Катерини Бужинської («Київська Русь»), співачок Лілії Остапенко («Біла лілея») та Оксани Вояж («Давай помиримся») – усі на музику Лілії Остапенко. Віра Миколаївна - поетеса, творчість якої охоплює і лірику, й сатиру, й гумор. Вона відгукується на актуальні теми. Ось і під час мистецької події вона прочитала вірш «А можна без мату?»

Пісень про війну зараз дуже багато,

а з них - кожна друга присмачена матом.

Хороші слова давить сила ворожа,

Пишатися цим українцям не гоже.

 

Без мату – ніяк! - хто пісні оті пише,

неначе змагаються, в кого крутіше.

Така в нас ненависть до ворога люта,

та тільки той мат - як зміїна отрута.

 

Співати із матом - погана то звичка.

Та ви ж опустились до рівня п'янички!

До зека, бандита, рашиста тупого.

Та як вам язик не відсохне від того?!

 

Той мат проникає в клітини і гени

і світло в них гасить з паскудством гієни.

Бо, хто тими матами ніби воює,

не ворога б'є - сам себе він руйнує.

 

Якщо ж до краси ви таки не байдужі,

очистіть від мату і мову, і душі.

Нема виправдань для "благих" мотивацій.

Нам прагнути треба високих вібрацій.

 

Тож пісню між люди несіть бережливо.

Та ми ж - українці! Співаймо красиво!

Віра Коваль також прочитала гумористичні вірші - про те, що роз’єднує, на її думку, українців, та про Музу й побутові проблеми, що можуть виникнути в поетеси.

Пилип Юрик підтримав Віру Коваль щодо уникнення лихослів'я в усіх сферах, й навів приклад, як уникнути мату, прочитавши свою мініатюру:

Кораблі російські укри

Посилають на три букви.

Кажуть: «Путінський холуй!

Чим скоріше йди... на дно!»

- Цю тему ми з Білокопитовим також обговорювали, - зауважив Пилип. - Оце «дно» придумав він. А коли крейсер «москва» потонув, справді пішов на дно, то я згадав, що у них був колись ще й крейсер «Варяг» і написав на цю пісню пародію.

Пилип прочитав пародії «Крейсер «москва» та «Навіщо вам воля чужа?».

Голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко запросила всіх на гала-концерт літературно-мистецького свята «Поетичний травень-2024», що відбудеться 23 травня о 16.00 в Запорізькому театрі юного глядача.

 

Директорка гімназії «Інтелект» Тетяна Апостолова (на знімку ліворуч) показала учасникам поетичного свята райський куточок – ясминову алею

 

На знімку вгорі - експонати літературного музею гімназії: книга "Обіймаю білими копитами" Миколи Білокопитова, його дипломи, призи, Почесні грамоти