ЯКЕ ЗАПИТАННЯ, ТАКА Й ВІДПОВІДЬ

- От дивлюсь на тебе, - каже дядько, -
І ніяк не можу розібрать —
Схожі ви, неначе дві цеглини:
Ти оце, чи, може, це твій брат?

- Це - мій брат, - тикнув на себе пальцем
Той, котрого дядько запитав. -
Ну а сам я вдома, в дошку п'яний:
Вчора на весіллі перебрав.


МАЛИЙ ВИНАХІДНИК

Наминає хлопчик вишні,
Хлібом заїдає.
— Що за звичка дивовижна? -
Мати дорікає.

- Ти, — син каже, — вся в роботі:
Печеш маторженики,
А я ліплю прямо в роті
З вишнями вареники.


НЕВИБАГЛИВИЙ

- Ех Іван, Іван,
не знайду я слів.
Ну й сліпий же ти,
як ота сосна:
До Маруськи хоч
засилать сватів?
Та її ж увесь
Мелітополь зна!

— Слухай, що на це
я скажу тобі:
Знаю, що ґуля,
бо дурне ж теля.
Я прикинув, брат,
та й рішив собі:
Скільки там того...
Мелітополя?..


ПЕСИМІСТ І ОПТИМІСТ

Песиміст підніс до рота
Чарку з коньяком.
- Фу! - скривився. - Ну й гидота!
Ну й смердить клопом!

Оптиміст, клопа піймавши,
Нюхає мовчком.
- Ух! - регоче, - клоп, як завше,
Пахне коньячком!


ОХРІМІВ БІЗНЕС

Жив колись в селі одному
Чоловік-дивак.
Звавсь Охрім. З усіх напоїв
Полюбляв первак.

І хоч в нього зроду-віку
Не варив казан,
Був при силі чоловік той,
Дужий, як Тарзан.

Ходить вічно напівсонний,
Все, було, куня,
А за пляшку самогону
Підіймав коня.

Й не траплялося при тому
(Це вже кожен знав),
Щоб, вертаючись додому,
Щось він не украв.

Діжку, шкворінь, банку лою,
Ступу, макогін
На плечах чи під полою
Пре додому він.

Якось в дядька Никодима
Цей "важкоатлет"
(От же капосна людина!)
Свиснув... туалет.

Вранці вийшов дядько з хати,
Очі протира,
Глядь - аж там, де мав сідати,
Лиш одна діра.

- Хай його, - кричить він гнівно, —
Та побив би грім!
Хто таке важке підніме?
Тільки лиш Охрім.

До Охріма прибігає,
Той в дворі блука.
Гульк! - стовбичить край сараю
Те, що він шука.

— Ей, - кричить він, — ти, злодюга,
Чортова чума!
В тебе й справді, у бандюги,
Совісті нема!

Віднеси назад цю штуку,
Дурнуватий біс!
...Взяв Охрім на плечі будку
Мовчки - і поніс.

Ще й поставив там, де треба,
Й мимрить:
— За таку
Службу... требую із тебе
Літру перваку.

Став літруху - лучче буде,
А не то я, брат,
Цю дурацьку халабуду
Однесу назад.

Що було робити в хріна,
Біс йому в ребро?..
Довелось платить Охріму
За своє ж добро.


ПАРОДІЯ

ГЕНИ УПЕРТОСТІ

Було колись, і я ставав навшпиньки,
Щоб дотягтись до медовичок-груш.
Сміялись тато: "Ну попробуй, синку!
Дістанеш їх, а чи іще не дуж?"
Старався так, що ув очах рябіло,
Сторчма не раз летів у кавунці*,
Та не ридав, коли мені боліло,
Бо бачив: щось же є-таки в руці.

       Михайло Буряк. Збірка "Я вітер, що наскрізь пронизує душу". 1996.

Дитя лиш тільки вилізло з колиски,
А вже летить із груші сторчака.
Чи в кавунці впаде, а чи в редиску,
Та здобич з кулачка не випуска.

І виросло дитя. Розкрило душу,
Пустило поетичні пагінці
І зараз замість медовички-груші
Тримає власну книгу у руці.

________
*Кавунці - колюче насіння одного з бур'янів.