„ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ПОНЕВІРЯННЯ БУЧІ" У... ФРАНЦІЇ
Петро ЩЕРБИНА
Фото Світлани ВАСИЛЬЧУК
Коли відомий український дитячий письменник Віктор Васильчук, перебуваючи в чорнобильській зоні, зустрівся з покинутим собакою, він, мабуть, і не сподівався, що той стане героєм його однієї з найкращих книжок. Та й не очікував автор, що кудлатий залишенець з'явиться незабаром у його рідному Коростені...
Це було в далекому 1989 році. З тих пір оповідання, присвячене «братам меншим», які загинули в пащі чорнобильського монстра, пережило вже кілька видань. Книгу про Бучу (так назвав Віктор свого героя) добре знають не тільки в школах міста, але й за його межами. Скажімо, житомирянка Оксана Кавун переклала її англійською мовою. А відома журналістка, поетеса й прозаїк Тамара Гордієнко із Севастополя зробила це російською. Відтепер, зайшовши на популярний сайт Міжнародної спілки письменників та Конгресу літераторів України «Свой вариант», можна знайти цей неповторний твір. У 2012 році доповнене і перероблене видання під назвою «Чорнобильські поневіряння Бучі» побачило світ у тернопільському видавництві «Богдан-Навчальна книга». Цьогоріч – у 80-тисячному Чернігівському обласному тижневику «Гарт». Та це ще не все...
Цього року у травні Віктор Васильчук побував у Франції, де збирав матеріал для нової книги про цю надзвичайну країну. Тут він зустрівся зі своїми давніми друзями й шанувальниками. Дав інтерв'ю одній із найстаріших та найтиражніших газет «La Tribune-le-Progres». Під час однієї із зустрічей йому повідомили, що книгу «Чорнобильські поневіряння Бучі» закінчують перекладати французькою мовою. Відтак надійшла пропозиція презентувати її український варіант у школі містечка Bourg-Le-Comte (Бур-ле-Комт).
– Це було справжнім досить неочікуваним сюрпризом, – ділиться Віктор Васильчук, – я навіть не повірив спочатку, але директорка школи Елоді Дешарм приязно усміхнулася й підтвердила, призначивши день і час... Проте я швидко заспокоївся, бо в мене був свій перекладач, моя донька Юлія. Коли я прийшов до цієї школи, приємно здивувався надзвичайній дисципліні, охайності і системі освіти. На зустрічі були дітки шести-восьми років. Мою розповідь слухали чемно й уважно, не перебивали з годину, але в кінці засипали запитаннями. Запитували, як пишу, коли, чому пишу про тварин, де розташована Україна, що таке Чорнобиль. У свою чергу французькі діти повідали про своїх домашніх улюбленців, а насамкінець попросили, щоб їхні імена я написав українською мовою. Це було дуже зворушливо...
Що ж, сподіватимемося, що невдовзі згадана й презентована книга побачить світ ще й у французькому виданні. А поки вітаємо Віктора Васильчука з гарним досягненням і бажаємо йому здоров'я та нових творчих злетів.
На знімках:
Угорі - французька газета опублікувала матеріал про Віктора Васильчука та його повість
Внизу - під час зустрічі Віктора Васильчука з французькими дітьми