Юрію Єршову-Холодному виповнилося б 75  

 

СОВІСТЬ

ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

905 n 

 

 

Віра СЕРЕДА

 

У лютому членові Національної спілки письменників України (2011) Юрію Єршову-Холодному (7.02.1949 – 9.12.2020) виповнилося б 75 років. Письменник – автор кількох поетичних збірок, серед яких – «Кришталева ластівка» (2008), «Народе необачний: поезії» (2009, яку виправив, доповнив і перевидав у 2014 та 2017 роках із назвою «Народе необачний: драматична поема»), «Магія ночі: вірші» (2014), «Дорогою грому»: вибрана лірика» (2017).

До Запорізької спеціалізованої школи-інтернату "Січовий колегіум", якою опікувався Юрій Іванович і проводив численні творчі зустрічі з учнями, в день його народження прибула делегація Запорізької обласної організації НСПУ на чолі з головою Ольгою Стадниченко. У мистецькому заході взяли участь письменники Валентина Кравченко, Віра Коваль, Віра Шмига, Вікторія Сироватко, Іван Кушніренко, Пилип Юрик, Яна Яковенко, завідувачка відділу краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки Тетяна Паливода, вдова ювіляра Валентина Єршова, учні Січового колегіуму разом із педагогічним колективом, а також переселенці з різних куточків України, які нині знайшли тут притулок. Під час зустрічі звучали вірші Юрія Єршова-Холодного, а також теплі спогади про нього. 

 Чому Єршов став Холодним

Січовому колегіуму 32 роки. Три десятки літ очолює його Валентина Єршова, вірна дружина, Муза й однодумниця поета. Тут багато років творчого життя провів Юрій Іванович: спілкувався з учнями, проводив творчі зустрічі, а кожен випускник колегіуму отримував поетичну присвяту з нагоди закінчення навчального закладу. Бували в цьому закладі й запорізькі письменники - саме тому в родинному затишному колі цього ювілейного дня вони вирішили поділитися спогадами про гарного поета, надійного друга, послухати його вірші.

Учасники ювілейного заходу переглянули відеоряд «…Лиш поетам Бог дарує крила. Із горнила бурі і грози…» - світлини з родинного альбому Єршових про життя, роботу, сім’ю і тих, хто був поруч із поетом. Музичним супроводом стали пісні у виконанні запорізького барда Володимира Козеровського на вірші Юрія Єршова-Холодного «РІка», «Пролог», «Сопілка», «Воля», «Прощай, голубко сизокрила».

Першу книжку «Кришталева ластівка», що видав поет, підписав як Юрій Єршов-Холодний.

- До нього прийшло усвідомлення того, що візьме прізвище своєї мами Меланії Холодної, - пояснила Валентина Єршова. - В останні роки перед смертю мати зізналася, що вона – дочка священика, який був закатований за те, що допомагав односельчанам зберігати зерно в надзвичайно тяжкі голодні роки. Батька її вкинули в колодязь і закидали камінням. Мати тривалий час тримала це в таємниці, розповіла тільки найближчим і найріднішим. Юрій дуже любив свою маму, тому й додав до прізвища Єршов - Холодний.

 

Чи не пора встановити меморіальну дошку поетові на Січовому колегіумі?

Голова Запорізької обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко зауважила:

- Коли говорити про творчий шлях Юрія Єршова-Холодного, можемо сказати, що був він у нього непростий. Бо входити в літературу довелося не на початку 70-х років минулого століття, коли були одні процеси в літературі, а добиватися успіхів уже в 90-х. Нині ми бачимо перед нами митця з глибоко сформованим патріотичним світобаченням, із громадянською зрілістю, поета-патріота, головним творчим кредо якого було оспівувати Україну в своїх творах і дати відповідь на основне питання, яке він перед собою ставив: «Чому так сталося? Чому так є? Чим винувата, що ми так живемо й постійно повинні перед кимось кланятись і так себе поводити?» Ось у книзі «Народе необачний», що може називатися підсумковою по творчості Юрія Єршова-Холодного якраз і є відповіді на ці питання. Ми всі члени НСПУ тут присутні можемо сказати: як людина, як поет, як член Спілки Юрій Іванович – це совість нашої творчої організації. Ми знали точно, що у будь-яких своїх вчинках Юрій Іванович точно не схибить, витримає потрібну позицію.

IMG 3244

Ольга Олександрівна згадала, як на один із концертів Анатолія Сердюка до Запоріжжя приїздив видатний поет Дмитро Павличко. Під час виступу в ПК «Дніпроспецсталь» він сказав, що знає Запоріжжя по декількох речах: по тому, що в Запоріжжі є Хортиця, яку він дуже любить і на якій довелося за все життя лише декілька разів бувати, є поет Петро Ребро і є цікавий поет Юрій Єршов-Холодний. Ольга Олександрівна займається літературознавством і їй дуже цікаво, де та за яких обставин вони познайомилися. На жаль, зауважила вона, так і не змогла відповісти на це запитання і, напевне, вже ніколи не дізнається. Адже обох уже немає серед нас.

Юрій Єршов-Холодний у цих стінах часто бував, зауважила Ольга Олександрівна й запитала у присутніх, чи не пора встановити меморіальну дошку на Січовому колегіумі? Якщо така згода буде, то можемо ініціювати перед Запорізькою міською радою це питання.

Юрій Єршов-Холодний написав «Гімн Січового колегіуму», а на музику його поклав Анатолій Казаков, котрий взяв участь у мистецькому заході, зазначивши, що написав його за один вечір на одному диханні. Кожне слово, кожен рядок композитор пропустив через серце.

 

«Я буду близько, поруч з вами –

Та ви не знайдете мене»

Керівниця студії «Театр слова», відмінниця народної освіти України Світлана Коваленко оголосила, що епіграфом мистецького свята пам’яті Юрія Єршова-Холодного вирішили взяти пісню Тараса Петриненка «Україна», де є такі рядки – «Вірне серце твого сина я кладу тобі до ніг». Пісня прозвучала у виконанні восьмикласника Макара Сапожникова. Відтак учасники мистецького заходу переглянули відео, де вірші Юрія Івановича читали вихованці студії «Театр слова».

IMG 3252

Світлана Григорівна й сама прочитала кілька творів Юрія Єршова-Холодного «Моє походження» та «Це я ходжу, це я блукаю…». Деякий час вона вела на запорізькому обласному радіо авторську програму «Мова рідна, слово рідне». Одного разу запросила взяти участь у програмі подружжя Єршових. Юрій Іванович був дуже сором’язливим, надзвичайно скромним, тому одразу сказав: «Тільки я читати свої вірші не буду, читайте ви!» Якби в нього був наступальний характер, то його б знали ще раніше.

 

«Хустяночко, мила хустянко»

Глибинною духовністю пройняті твори Юрія Єршова-Холодного інтимного характеру. Багато поезій присвячені дружині Валентині, котра була його Музою: «Хустянка», «Дружині», «Знаєш, рідна, буде в нас ще свайба», «Ні – щастя не стрінеться вдруге», «І тільки ти і квіти…», «Безкрилий янгол» та інші.

Під час поетичного заходу Валентина Єршова поділилася спогадами про свого чоловіка. Познайомилися вони у Львові. Валентина родом із Закарпаття, після закінчення школи приїхала вступати до Львівського університету на юридичний факультет. Юрій закінчив у Запоріжжі школу №59, деякий час працював на трансформаторному заводі, відслужив у армії й складав іспити до Львівського інституту фізкультури. Займався важкою атлетикою у відомого спортсмена Леоніда Жаботинського. Після здачі екзаменів вони підтримували телефонний зв’язок, Юрій неодноразово приїжджав до Закарпаття, поки не привіз наречену до Запоріжжя.

- Юрій відвідував літературну студію в палаці культури «Металург», яку вів відомий поет Олександр Стешенко, - поділилася враженнями Валентина Омелянівна. - Усі роки він мене вчив розуміти поезію, писав рідною мовою, достукувався до кожного серця. Дуже дорога мені перша збірка мого чоловіка «Кришталева ластівка», присвячена синові. А вірш «Сопілка» мені дорогий, тому що там Хуст, там мої Карпати, там вся любов, усе наше життя.

 

Майже магічна історія

Членкиня ЗОО НСПУ Яна Яковенко розповіла цікаву історію, пов’язану із творчістю поета-ювіляра:

- Якось я прочитала в Юрія Єршова-Холодного вірш «Знаєш, рідна, буде ще в нас свайба…» Як кілочок засіли в мене такі слова:

Десь у Миколаєвому Полі

Цвіркуни нам «Гірко!» закричать.

Як батьки, нас будуть на роздоллі

Сонях з кукурудзою стрічать...

Цього ж літнього дня я пішла на кладовище до бабусі з дідусем. І що ви думаєте, я там побачила? На бабусиній могилці виросла кукурудза, а на дідусевій – сонях. Отак у моєму серці поселилися назавжди ці рядки.

 

Зоряна алгебра і гарбуз-філософ

Запорізька поетеса, членкиня НСПУ Вікторія Сироватко звернула увагу присутніх на поезію Юрія Івановича, підкресливши, що він був таким тонким ліриком, що тут, у стінах цього храму, буде доречно, щоб прозвучала така поезія як «Зоряна алгебра».

Узувши капці повстяні,

Гуляє вітер на терасі.

Вікно чорніє у стіні,

Мов дошка у порожнім класі.

 

А там шматочком крейди стисло

Законспектований урок

Про ірраціональні числа

Планет далеких і зірок.

 

О, ці обчислення глобальні,

Ця неділима множина!

Крізь чисел знаки інтегральні

Нас кличе вічна таїна.

 

Туманності міжгалактичні

І чорні діри, і зірки…

Немов ряди математичні…

Немов римовані рядки.

 

Небесна музика натхнення –

Ця таємниця чарівна

Творцям дарує одкровення.

А вічності – їх імена.

4891 n

 Далі Вікторія Сироватко звернула увагу на вірш «Гарбуз» - їстівну таку річ він змальовує в ролі філософа:

Легкий осінній серпантин

Поволі тчуть блаватні думи.

Гарбуз-філософ всівсь на тин –

Довкола дивиться і дума.

Його замислене чоло

Удаль націлене, мов дуло.

Він бачить звідси все село,

Він знає, «звідки чим подуло»,

Хто проти влади, а хто – за!

Він знає кожну звичку вашу.

I жаль такого гарбуза

Віддати на звичайну кашу.

 

«Слово – така річ, через яку розкривається людина»

Під час творчої зустрічі лунали спогади про Юрія Івановича. Професорка Запорізького національного університету, членкиня НСПУ Валентина Кравченко уперше десяток років тому побачила Валентину Омелянівну з чоловіком у драмтеатрі.

- У мене місце було поруч із Юрієм Івановичем, - розповіла Валентина Олександрівна. - Я чому згадала цей епізод? Коли чую про Валентину Омелянівну або Січовий колегіум, у мене одразу спливає оця картина: вони на балконі і я поруч. Цікаво, що себе я не бачу. Потім уже були зустрічі в різних залах. Слово – така річ, через яку розкривається людина.

Як літературознавець Валентина Кравченко охарактеризувала книжки поета. У них - і шевченкова совість, і любов до України, й ота метафорика, що чіпляє за душу. Поет місяцем як ножем розрізає кавуна. Вражає витончена мова: кожне слово, кожна фраза. Найперше впадає в око той безкінечний ліризм, що гармонійно поєднаний із ошатною постаттю поета - і постать, і ніжність.

IMG 3286 

- Вслухаючись у слово Юрія Івановича, - додала вона, - я вперше чую оті пісні, коли він ніс повні відра води – на добро, а воно проростає у всій його поезії. Це так, бо він закодований на добро. Варто згадати про рослинний світ у поезіях: багато хто це підтвердив сьогодні під час виступів. Говорили й про соняшник, і про кукурудзу, й про гарбуза. Це ще раз підтверджує увагу до довкілля, тонку душу поета в сприйнятті світу. У ньому вживається і таке ніжне, й пафосне.

 

«Міг бути дуже гарним гумористом»

Письменник Пилип Юрик зауважив:

- Тут говорили багато про Єршова-Холодного як лірика, але я скажу, що Юрій Іванович міг би бути дуже гарним гумористом. Візьміть його вірш «Падають в сусідки груші, а у мене яблука». Як він там каже: «Я давлюся яблуком, а там груші падають, а мені так груш хочеться». Проглядається такий тонкий гумор! Він міг би написати ще багато таких віршів, якби був живий. Що мені вдалося хороше зробити, так це створити його сторінку на «Письменницькому порталі». Уранці я відкрив його сторінку – 3095 читачів зайшло, а там, де некролог – 1545. Світла пам’ять Юрію Івановичу!

 

Друге життя в Січовому колегіумі

Вірші Юрія Єршова-Холодного прозвучали у виконанні Лідії Чорновал із Оріхова, Людмили Глущенко й Тамари Коваленко із Мар’їнки. Наприкінці заходу одна з учасниць мистецького заходу від імені всіх біженців, кого прихистили в Січовому колегіумі, подякувала Валентині Омелянівні, всім педагогам, які поставилися до цих людей із повагою й дали друге життя після того, що вони пережили. А ще додала, що вони тут дуже багато пізнали – розумного, доброго, вічного.

IMG 3281

Вірш Юрія Єршова-Холодного читає Людмила Глущенко із Мар’їнки. На передньому плані – письменник із Гуляйполя Іван Кушніренко й завідувачка відділу краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода

Перші переселенці прибули до Січового колегіуму за направленням гуманітарного хабу з Донецької області (Курахового, Волновахи, Мар’їнки) 16 квітня 2022 року — в день 30-річчя закладу, в якому вони знайшли прихисток на тривалий час. Нині в цьому затишному закладі мешкають внутрішньо переміщені особи з територій Запорізької та Донецької областей, що перебувають під постійними обстрілами чи в окупації. Це жителі Гуляйполя, Оріхова, Малинівки, Полтавки, Мар’їнки.

 

Рефлексії запорізьких письменників на тему війни

Голова ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко зазначила, що мистецький захід показав, - саме тут є домівка Юрія Івановича, тут живе його дух, його вірші. Захід вийшов дуже теплий, родинний, панувала приємна світла енергетика, бо такою світлою людиною був Юрій Іванович. Ольга Олександрівна висловила переконання, що саме тут ми повинні встановити його меморіальну дошку.

Очільниця Запорізької обласної організації НСПУ передала в бібліотеку колегіуму низку книжок: альманах письменників Запорізького краю до 30-річчя Незалежності України «Україно моя, твоя доля стане й моєю», дві нові збірочки Віри Шмиги. Пані Ольга відзначила активну творчу роботу запорізьких письменників. Від початку військового вторгнення світ побачили спільна збірка «Ми виковуємось у народ», збірка віршів воєнного часу Віри Коваль «Ті, що йдуть крізь вогонь», під псевдонімом Рогозяний Дід збірка «А й надія – від слова «дія» (бо тоді Олег Гончаренко перебував у Мелітополі в окупації). Під псевдонімом Цвіт Авіабаз закодовано прізвище Вікторії Забави, авторки збірки «Словом і римою» - вона писала ці вірші, перебуваючи в підвалі у Гуляйполі в перші тижні війни. Це дуже гарні вірші, в яких оживає топоніміка нашого краю. «Чхаю на Пупу» Пилипа Юрика – жорстка воєнна сатира про країну-агресорку та її поводирів. Ще одна збірка молодої поетеси Валентини Вісленко, яка робить перші кроки в поезії – книжечка цікава своєю банальною назвою «Як ти?». Із таким запитанням ми щоранку звертаємось по телефону до своїх родичів і друзів. У віршах - рефлексії молодої дівчини, якими вона реагувала на все, що відбувалося в Запоріжжі під час війни. Вона продавала її за донати й назбирала більше ста тисяч гривень на дрони для ЗСУ. Ось такий внесок запорізьких літераторів.

 

Подарунок в день 75-річчя поета

Директорка Січового колегіуму, заслужена працівниця освіти України Валентина Єршова розповіла, що хоча в навчальному закладі є спортзал і спортивний майданчик, але в Юрія Івановича була мрія обладнати в новому корпусі тренажерний зал. Але завжди не вистачало коштів. Із початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну розпочалася співпраця колегіуму з міжнародними організаціями. Вони виділили кошти для будівництва спортзалу. Відтак Валентина Омелянівна повідомила приємну новину:

- Сьогодні нам подарували набір тренажерів для спортзалу – саме цього ювілейного дня, абсолютно випадково. Але випадковостей не буває! Мій заступник із навчальної роботи, випускник Січового колегіуму Олександр Балховітін щойно прибув із цією приємною новиною.

IMG 3299

Валентина Єршова зі своїм заступником Олександром Балховітіним

IMG 33008

Фото на згадку

 

 

 

Категорія: /