ГАВРИЛЮК Надія. Літературознавство

1579274Симфонія загадки

(Сто загадок Симфосія. / Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори. − Львів: «Срібне слово», 2013.−216 с.)

 

Жанр загадок звично сприймається як актуальний для дитини, що, йдучи за чужою гадкою, відгадує зашифроване автором. Вона вчиться пізнавати звичне у незвичному, відчувати образність слова. А ще вчиться мистецтву тлумачення, добирає шляхи інтерпретації. Звісно, діти (як і поети) мислять образно, вони ніби говорять однією мовою.

Але це геть не означає, що загадка чужа світу дорослих. Вона є частиною мистецтва розваги поряд із ребусом, кросвордом. Стимулює інтелект, пробуджує спортивний азарт (чи ж вгадаю, чи впізнаю описане?) і розвиває образне мислення, вміння дивитися на буденне очуднено. Досить згадати "грашки поетицькі" Івана Величковського, щоби пересвідчитися у сказаному.

Одначе, не викликає сумніву, що загадки − жанр давній, знаний ще з античних часів. Ось і Андрій Содомора озвучив українською загадки Симфосія. За словами перекладача, про автора загадок час не доніс жодних відомостей. Обмаль знань і про століття постання цих трьохрядкових образних мініатюр (ІІ-ІІІ чи IV-V століття після Різдва Христового), поєднаних у досить струнку цілість (через те і можна прикласти до них слово "симфонія" − співзвуччя). Але вони можуть бути суголосними і нам − у ХХІ ст. по Різдві.
Хоч би загадка про очеретину: "Богові мила всякчас, побережних затонів сусідка, / Солодко Музам наспівую я, забарвлена темним, / Мові служу залюбки під орудою спритників-пальців" (с. 14). У ній відлунює українська народна казка про калинову сопілку, яка відкриває приховану правду. В основі цього сюжету історія підступного вбивства, у якому вбитий чи вбита перетворюється на калиновий кущ. Під руками вправного сопілкаря гілка-сопілка виповідає своє життя до моменту перевтілення, викриваючи зловмисника. За сюжетом народної казки розгорнула свою "Казку про калинову сопілку" Оксана Забужко.

Варто пригадати хрестоматійний монолог Мавки із "Лісової пісні" Лесі Українки. Здається, що перед нами той самий мотив, але подібність ця позірна. Лукаш кається перед Мавкою ("бо я тебе занапастив"; "Я душу дав тобі? А тіло збавив!"), він не приховує жалю за скоєне. Та й монолог Мавки-верби свідчить − вона оповідатиме, чим її душа збагатилася від Лукаша. Вона розкриє душу митця, а не власну, його мрії:

Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!

("Лісова пісня")

Не лиш літературними перегуками, а й пізнаваністю життєвих ситуацій приваблюють загадки Симфосія. "Родом я із низів, а посаду найвищу займаю" (с. 23). Одразу зринає в пам'яті народне: "Високо посаджений, та низько підперезаний" і "Хоч бідний, зате здібний". Два шляхи людини, що опинилася на високому становищі: аморальний і чесний. Ніби засторога, що все визначає не статок, який людина має, не посада, що її людина обіймає. Важить те, чи є людина вповні людиною. А загадка ж Симфосія ніби геть про інше − про черепицю. А ось ближчий асоціативний ряд, підказаний загадкою про книжкову міль: "Вік звікувала в книжках, одначе не помудріла" (с. 42). З людиною теж таке трапляється, якщо вона, вміючи читати, не здатна прочитувати. От хоч би таку цитату з Горація: "Дружба невправною голкою зшита, то зійдеться трохи, то розпадається знов" (с. 121), що її наводить Андрій Содомора в коментарях до заключного рядка загадки Симфосія про голку: "Зійдеться − що розійшлось; новим − поношене стане" (с. 120)

Антитеза до думок античного автора часом виникає не тільки у його безпосереднього коментатора, а й у читача. До прикладу, рядок передмови (с. 10): "Негоже поміж говірливих мовчати" викликає певне застереження, адже іноді ця говірливість − пересипання з пустого в порожнє, беззмістовна балачка: "Із пустого в пусте там сипали й пересипали", − кількома рядками вище пише сам Симфосій. Не гоже мовчати не завжди, а лише серед товариства мудрих, бо ж відомо: "Між нерозумних свій ум виставлять на показ − нерозумно". Суголосне біблійному застереженню не метати бісер перед свинями (Мат. 7: 6).

Ось хоча би така намистинки бісеру: ruina (від ruere) − ринути (с. 29). Чи не суголосне з руїною, стрімким навальним упадком? Або оця − суто віршознавча: dactylion − перстень із грецької (с. 17). Віршовий розмір, що зветься дактиль (dáktylos), як пригадуємо, означає палець. То чи не є дактилічна рима "перснем вірша", адже вона рідкісна в порівнянні з окситонною і парокситонною?
Як перстень у давнину був рідкісною прикрасою, так нині (ще дужче, ніж у давні часи) рідкістю є мудрість. І добре, якщо зберігається потреба шукати її. Тоді "100 загадок Симфосія" можуть прислужитися.

Надія ГАВРИЛЮК,

поетеса, літературознавець,

м. Київ