Павло Григорович був "дивним мрійником з очима дитини і розумом філософа", "Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, хто самі творять школи. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю".

На думку Василя Стуса, "Тичина – така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров і Курбас. З однією різницею - їхня фізична смерть не означала смерти духовної – Тичина фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе".

Останній лист у книжці датовано 1 лютим 1985 року. Василь Стус вітає рідних із Новим роком – новим роком для світу, що став для поета останнім. Насичене смислами й сенсами листування обривається. І від цього стає невимовно гірко та надзвичайно боляче. Василь Стус був поставлений режимом у рамки, влада постійно втручалася в його життя та творчість. Важко уявити, чого б досягла людина такого величезного таланту, якби їй не заважали. Але в історії немає умовного способу. Про «якби» можна лише здогадуватися.