Жива легенда Бердянська

МИСТЕЦЬКІ ОБРІЇ

ВІРА СЕРЕДА

У виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників України відкрилася персональна виставка Миколи Мироненка з нагоди його 65-річчя. Микола Терентійович народився 9 березня 1946 року у місті Бердянську Запорізької області. Закінчив Дніпропетровське художнє, а 1972 року - Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Мухіної.

Член НСХУ з 1991 року. Лауреат премії імені Ісака Бродського (1996).

Митець презентував свої роботи на персональних виставках у Бердянському художньому музеї (1986, 1996, 2000) та в галереї мистецтв міста Блессанс (округ Глан, Швейцарія, 2007), брав участь у Міжнародній виставці-конференції «Етнічні джерела культури та сучасність» у Дніпропетровську (2004), мистецьких вернісажах у місті Ла-Сен-сюр-Мер (Франція). Був учасником Всеукраїнського скульптурного пленеру (Дніпропетровськ, 2006), Міжнародних мистецьких пленерів «Хортиця крізь віки» (Запоріжжя, 2006) й «Дивосвіт» (Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, 2007).

Краса рідної землі в акварелях

Віра СЕРЕДА

Нещодавно в Києві в приміщенні Національної спілки майстрів народного мистецтва України відбулася презентація персональної виставки запорізької художниці Ірини Гресик. На вернісажі представлено понад п’ять десятків робіт у техніці акварелі всіх стильових жанрів за різні періоди творчості. Серед них – і зовсім «свіжі», створені на Другому міжнародному пленері в Славську (Львівська область), що завершив свою роботу на початку червня.

В урочистому відкритті взяли участь начальник відділу монументального, образотворчого та народного мистецтва Міністерства культури і туризму України Євгенія Крутоголов, представники дирекції виставок Міністерства культури й Національних спілок - майстрів народного мистецтва та художників України.

ЖИТТЯ В ПІСНЯХ І СЕРЦЯХ

ВІРА СЕРЕДА

30 червня – День пам’яті народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Назарія Яремчука. 16 років тому на злеті передчасно обірвалося його життя, проте він продовжує жити в серцях тих, кому він дорогий. У кожному творі - часточка душі співака. Коли лунають його пісні, оживає образ талановитого митця, забути який просто неможливо – у ньому поєдналися любов до України, матері, родини, коханої, природи, роздуми про добро і зло, мрії про майбутнє.

Пам'ять

Митця, його творчість люблять і шанують у Запоріжжі

Пилип ЮРИК

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила постанову за №8587 «Про відзначення 70-річчя з дня народження Івана Миколайчука». Вона містить рекомендації Державному комітету телебачення і радіомовлення України - організувати показ кінофільмів, створених за участю цього митця, теле- і радіопередач, присвячених його життю й діяльності.

На жаль, жоден із кінотеатрів обласного центру не намітив до цієї дати бодай якихось заходів, не буде й показу фільмів за участю цієї талановитої людини. Може, саме тому нині й чути думки про те, що в Україні ніколи не було ні власного кіно, ні своїх видатних акторів чи режисерів. Однак пам'ять про Івана Миколайчука жива. Його знають запоріжці, люблять його творчість. Переді мною фото початку 70-х. Іван на фоні кам’яних половецьких баб сфотографований із двома запоріжцями. Їх і розпитую про історію цієї світлини.

Запоріжці й тернополяни одностайні:

пам’ятникові Тарасу Шевченку – бути!

Пилип ЮРИК

Досі запорізька влада боялася Великого Кобзаря, як вогню. Скажімо, колишній прокомуністичний міський голова Євген Карташов десятки разів обіцяв національно-патріотичним силам, що ось-ось уже, ну зовсім скоро, в Запоріжжі з’явиться монументальний пам’ятник Батькові української нації. Щоб відволікти увагу громадськості, навіть конкурс на кращий ескіз оголосили. Виграв його скульптор Владлен Дубінін: молодий Тарас Шевченко дивиться вдалину – на Хортицю, руку поклав на плече старому кобзареві – бо звідси, з народу, черпав наш геній і натхнення, й сюжети для творів. Здавалося б, бери ескіз і споруджуй! Але два терміни міського голови спливли, як вода в Дніпрі, а тільки хура й досі там. Нині новий голова міста Олександр Сін пообіцяв, що пам’ятник Великому Кобзареві все-таки буде. Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле. А ще в таких випадках кажуть: «Дай, Боже, нашому теляті лева роздерти!».