Я писав цей роман усе життя...

Знаєте, при написанні роману мені багато хто допомагав із Того Світу. Як тепер модно казати: диктували... І це ніяка не вигадка. Голоси моїх бабусь (особливо бабусі Гапки) звучали у мені майже весь час, доки писав... Бувало, днями чаклую. Виходить наче і красиво, а хоч плач – не звучить очікуваний тембр... Відчувається штучність, книжність слова. Не те. Тоді закриваю очі і викликаю Голос бабуні. І слово оживає, набуває щирості. Його не сплутати ні з чиїм.
– Хто там?
– Це я, онучку. Це я, – долинає – звідти...

Детальніше...