НА ПОДВІР”Ї

Заплутався в своїм житті спориш.
І липа сперечається із вітром.
І ти такий замислений стоїш –
Як вирватися із надмірних витрат?

Мов кіт, на сонці гріється вода.
Звисає з шворки висохла жилетка.
В автомобіля фара вигляда,
Як палець із дірявої шкарпетки.


* * *

Всі дні і ночі – мов на шахівниці.
В яких фігурах кожен з нас живе?
Коріння довге має таємниця.
Й оманливе, як дзеркало криве.

Летять птахи у вирій закордонний –
Це йде тура, а може офіцер.
І мчить курай колючий і бездомний –
Летить за борт пішак СССР.

* * *

Згадаю знов далекий травень,
Прим”ятий трохи раннім громом.
Там розібрали на слова ми
Незрозумілу заборону.

Сиділи стомлено на “Яві.”
Шукали виходу із тиші.
На сонці ледь помітні плями
Були за промені миліші.

Трава втомилася від спеки.
Дерева тіні розкривали.
І плаття крилами лелеки
Від вітру теплого здіймалось.

Зоря упала з п”єдесталу.
І вечір був. І небо темне.
І світло фари вже прив”яле
За нею гналося даремно.


* * *

Небо укрилось полотнищем синім,
Аби не спектися на сонці яснім.
Немає оазису в слові “пустиня.”
Немає нікого в мовчанні твоїм.

Є лише серпневі світанки і ночі.
І залишки райдуги у висоті.
І голову вітер тополі морочить
На незрозумілій мені частоті.


* * *

Одноманітні сірі будні.
Із неба сіється крупа.
Хоча б одна з зернин приблудних
На землю впала золота.

Калюжі-латки майже чисті –
Зашить озонові дірки.
І час тупцюється на місці –
На дотик мокрий і важкий.

І кіт вмостився біля груби.
І сумно дивишся в вікно.
І ліплять слово твої губи,
Та не живе чомусь воно.



УЯВНА ВИСОТА

На цій вершині самоти
Іще природа не бувала.
Але свій слід залишив ти,
Як на високім п”єдесталі.

Де під руїнами гнізда
На промінь менше стало в світі.
І тінь горбата і бліда
Лоскоче це нове століття.

На батьківщині далини
Тісніше стало горизонтам.
Немов уривки тишини,
Хмарки схилилися над сонцем.

А в нас усе тут навкося,
Буденні скривлені сюжети.
І Україна в злиднях вся,
Мов заміж вийшла за поета.


* * *

У парламентському домі
Революція іде.
“Хай Ткаченко!” – всі гукнули,
“За отамана буде.”
Прощавайте, ждіте волі.
Гей, на “Мерси”! Всі у путь!
В Цюріх злодії в законі
Тонни золота везуть.
На майдані тихий стогін –
Посмутніли шахтарі.
“Засліпи ж ти їм дорогу,
Буйне сонце угорі!”
А у відповідь із ради
Ти лише почуй:
“Ось вам
---!”


* * *

Це вже пора липнево-золота.
І серце прагне вічного світанку.
А час летить і вітер від гвинта
Гойдає запах ніжної фіалки.

І вечір, мов короткохвильовик,
Потріскує гучними цвіркунами.
І зірка впала, мабуть, на смітник,
Як Україна, що колись сіяла.


* * *

Дятел по дереву стука,
Неначе у двері хати.
А дятлика саме з коханцем
І боїться йому відчиняти.