Зміст статті
Сторінка 9 із 16
П’ятнадцята премія - КУРИ
КУРИ
Ще ледь-ледь на світ благословлялося, а Данилів півень із Миколиного городу, мов сурмач, горланив «кукуріку», скликаючи сюди численне куряче стадо. В іншому кінці ділянки з'являлись Іванові несучки. Вони несамовито кидалися гребти маленькі паростки буряків, неначе під ними заховали пудів двадцять збіжжя. Не встигав Микола виганяти непроханих гостей. Кидав на них грудками так, що й пір'я летіло. Але минало кілька хвилин і з городу знову долинало веселе сокотання.
- Люди добрі, - благав господар сусідів. - невже мені тільки те й робити, що вашу птицю стерегти? Хіба її не можна не випускати?
Данило та Іван намагалися поміняти тему розмови або просто відмовчувалися.
Минув тиждень. Одного разу Микола покликав до тину Івана "Стій, дивися, що зараз буде". Потім те саме сказав Данилові, а сам узяв тазика й, розкидаючи сірий порошок по городу, голосно примовляв: "Оце - і моїм, і вашим курям! Полізуть - хай їм тут жаба цицьки дасть!"
Від того дня курей у Миколи на городі не було. Сусіди ж, зустрівшись, кивали в його бік: "Не випускаймо птицю, бо потруїть. Він став якимось божевільним!.." Микола, чуючи те, лукаво посміхався. У його тазику був звичайнісінький деревний попіл.
Але пізніше, побачивши, що Миколині кури вільно гуляють у дворі й господар не боїться, що якась на город потрапить, сусіди знову випустили птицю. Микола попередив Данила та Івана: "Загородіть курей або замкніть, бо я їх усіх у себе на городі поприв'язую! Тоді будете викупляти за могорич". Сусіди сміялися, мовляв, хай собі жартує. Та одного вечора Данилова й Іванова дружини спохватилися: немає курей. Вони: «Тю-тю-тю» - не біжать, "Ціпу-ціпу" - не видно жодної. Глянули на Миколин город й остовпіли кури стояли біля позабиваних кілочків.
Секрет Миколиного "винаходу" був простим. Господар попросвердлював зернини кукурудзи, позатягував туди капронові нитки й поприв'яував до кілочків на городі...
Данило та Іван намагалися поміняти тему розмови або просто відмовчувалися.
Минув тиждень. Одного разу Микола покликав до тину Івана "Стій, дивися, що зараз буде". Потім те саме сказав Данилові, а сам узяв тазика й, розкидаючи сірий порошок по городу, голосно примовляв: "Оце - і моїм, і вашим курям! Полізуть - хай їм тут жаба цицьки дасть!"
Від того дня курей у Миколи на городі не було. Сусіди ж, зустрівшись, кивали в його бік: "Не випускаймо птицю, бо потруїть. Він став якимось божевільним!.." Микола, чуючи те, лукаво посміхався. У його тазику був звичайнісінький деревний попіл.
Але пізніше, побачивши, що Миколині кури вільно гуляють у дворі й господар не боїться, що якась на город потрапить, сусіди знову випустили птицю. Микола попередив Данила та Івана: "Загородіть курей або замкніть, бо я їх усіх у себе на городі поприв'язую! Тоді будете викупляти за могорич". Сусіди сміялися, мовляв, хай собі жартує. Та одного вечора Данилова й Іванова дружини спохватилися: немає курей. Вони: «Тю-тю-тю» - не біжать, "Ціпу-ціпу" - не видно жодної. Глянули на Миколин город й остовпіли кури стояли біля позабиваних кілочків.
Секрет Миколиного "винаходу" був простим. Господар попросвердлював зернини кукурудзи, позатягував туди капронові нитки й поприв'яував до кілочків на городі...