РЕБРО Петро, частина ІІ - БОЄЦЬ

Зміст статті


БОЄЦЬ

 

Гарасим, наївна простота,
Якось товариству похвалився:
– Зроду не жалів я живота –
З ворогами України бився!

– Хто ці вороги? Москаль? Поляк?
Ханова орда несамовита?
– Ні, це, – гордо відказав козак, –
Брага, і вино, і оковита!

 

ТОЧНИЙ РАХУНОК

Якось признався друзям Гнат
За чаркою гостинною,
Що вже він років п’ятдесят,
Як мучиться з дружиною.

– Що, п’ятдесят? Ну й брешеш ти! –
Озвався сотник Пукало. –
Тобі самому й тридцяти,
Нівроку, не настукало!

А Гнат: – Ні, в мене точний лік!
Методу не приховую:
Як оженився, кожен рік
За десять зараховую!

НАЙКРАЩА ПТИЦЯ

Багато знає писар Варяниця.
То ж якось запитав його козак:
– Скажи, яка найкраща в світі птиця?
І той негайно відповів: – Гусак.

– Хіба дає він нам поживне сало
Або співа громаді на добро?
– А чим би я писав універсали,
Якби мені гусак не дав перо?

ПАЛКА ЛЮБОВ

Зустрів Омелько земляка Іллю:
– Суворий ти мужик, як подивлюся.
А жінку любиш ти свою?
– Люблю, Але лише тоді, коли нап’юся.

Омелько аж присвиснув: – Ну й дива!
Коли тверезий, значить, не кохаєш?
– Але ж такого зроду не бува,
Хіба мене ти, братіку, не знаєш?

ПРИКМЕТА

Бій відгримів. Терешко Сало
Зітха, зіпершись на мушкета:
– Я, братці, загубив кресало,
Ой, дуже кепська це прикмета!

Старий козак почув сірому
І спалахнув, неначе сірка:
– Прикмета, дурню, ні при чому,
Якщо в кишені в тебе дірка!

САЛЮТ

Козак побачив дівку
В сап’янцях-чобітках.
Він зняв з плеча гвинтівку
І в небо синє – бах!

В красуні сльози градом –
На вишитий рукав:
– Ти що? Сказивсь, вар’яте?
Весь люд перелякав!

– О, зубки в тебе гострі!
Але при чім тут люд?
Всі знають, що мій постріл –
Красі твоїй салют!


ЩЕ РАЗ ПРО ВУСА

Повернувся татко із поля.
Зустрічає доня – сім літ.
– Цілував мене дядя Толя,
А він має вуса, мов кіт!

Батько і давай жартувати.
Каже: – Нині, доню, простеж:
Раз ти цілувалась з вусатим,
В тебе вуса виростуть теж.

В відповідь мала засміялась:
– Не лякайте, тату, дарма.
Мама з ним сто раз цілувалась,
А у неї вусів нема!

ОЦІНИВ...

Завів Омелько пісеньку журливу
(Напевно, хлопця мучила нудьга).
Почув це сотник, підійшов квапливо
І співакові таляр простяга.

Омелько здивувався, каже: – Гроші?
За те, що дуже гарно я співав?
А сотник: – Ні, товаришу хороший,
За те, що ти нарешті перестав.

«РЯТІВНИКИ»

– Агов! – гукає свату сват, –
Кінчай із жінкою сваритись.
Кузьму ходімо рятувать,
Бо він надумав утопитись!

А той: – Не візьме біс Кузьму!
Ріка ж замерзла – глянь на Конку. –
Отож, він просить, щоб йому
Ми вирубали ополонку!

НАВІЩО ЖЕНЯТЬСЯ

Син з батьком їде на гарбі.
Старий і каже сину:
– Пора женитися тобі.
Бери хоча б Пистину!

А син йому відповіда:
– Тут ось яка рахуба.
Пистина ловка, молода,
Але чогось беззуба.

– Можливо, це і так, але ж, –
Старий збив з нього сміхи, –
Хіба Пистину ти береш,
Щоб лущила горіхи?