КОЗАЦЬКИЙ ТРОПАР ГОРІЛЦІ

Як козакові одвіку личить,
Беру я кобзу або сопілку,
Щоби прославить і возвеличить
Великомученицю-горілку.

Її товкли і трясли, як грушу,
Вона пройшла і вогонь, і воду,
Щоб звеселити нам грішну душу,
Щоб дарувати нам насолоду.

Її напившись, наснагу чуєш,
Бо це, подейкують, божий трунок.
Вона гірка, та як розкуштуєш –
Вона солодка, мов поцілунок.

Вона до хліба, вона до редьки,
Вона до зустрічі і розлуки,
Її любили і наші предки
І не розлюблять, напевно, внуки.

Її шанують дяки й монахи,
Її голублять шевці й гетьмани,
Її не люблять хіба що ляхи,
Хіба що турчики-бусурмани.

А ми не можем не величати
Великомучениці-горілки:
Нам з нею жити і помирати,
Її вже випили люди стільки,

Що якщо злити всю воєдино,
То нам на втіху або на горе
В ній потонула б уся країна.
Було б іще одне Чорне море!

ЦІКАВИЙ ОНИСИМ

Дідові Онисим
Ходу не дає:
– Між чортами й бісом
Чи різниця є?

Дід говорить: – Друже,
Ти що – в лісі ріс?
Чорт – він чорний дуже,
А рябий – то біс.

– А якщо він білий? –
Хлопець невгава.
– Білих дідьків, милий,
Зроду не бува!

НЕНЬЧИНА НАУКА

Сидять хлопці у княгині.
Один став казати:
– «Не радій, синок, чарчині»
Мене вчила мати.

Ось чом, вихиливши кварту,
Кидаю за плота
Ще й приказую без жарту:
– Тьху, яка гидота!

СЛІПИЙ
Чоловікові з порога
Повідомила Уляна:
– Чув ти? Дунька, слава Богу,
Вийшла заміж за Івана!

– А він що – сліпий?
– Ні, зрячий,
Із руками і ногами...
– Так чому ж він не побачив,
Що та Дунька із рогами?

ТОСТ СВЕКРУХИ

Як відомо, на весіллі
Тости – це основа.
Отож якось запросили
Свекруху до слова.

Та взяла коштовний келих,
Підняла в долоні:
– Я бажаю днів веселих
Моїй новій доні.

Щоб цвіла зимою й літом
На радість синочку,
Щоб її обсіли діти,
Як курчата квочку.

Щоб були у неї гості
На кожному тижні,
Щоб іржали на помості
Коні дивовижні.

Щоб було у неї в домі
Ясно і в негоду,
Щоб сусіди і знайомі
Не заздрили зроду.

Щоб жила вона багато,
П’яна від кохання,
Щоб у неї оце свято
Було не останнє.

КВИТИ

Жінка порає коржі
Й рюмсає в кулак: 
– У всіх мужі як мужі,
А в мене пияк!

Чоловік лата мішки
І зітха: – Ага,
У всіх жінки як жінки,
А в мене яга!

ДОСЛІД

Хтось в шинку мовля й клянеться:
– От же зілля враже!
Хто горілочки нап’ється,
Тільки правду каже!

– Тільки правду? – мовить Муха
І кива на кварту:
– Націдіть мені сивухи.
Перевірить варто.

Випив келих, глянув строго:
– Тю, яка гидота!
Не горілка це, їй-богу,
А вода з болота!

– Так, вода, – мовля шинкарка, –
Чисту правду чешеш.
От і вийшло: після чарки
Навіть ти не брешеш!

ТО НЕ КОЗАК
(Пісня)

То не козак, то не козак,
Що на городі сіє мак
Або пшеницю й жито.
Ото козак, ото козак,
Що не ганя в селі собак,
А йде на Січ служити.

То не козак, то не козак,
Що може осушить коряк
І безпробудно спати.
Ото козак, ото козак,
Що лупить турків-зарізак,
Усяких супостатів.

То не козак, то не козак,
Що червоніє, наче рак,
Чи мучиться з-за кралі.
Ото козак, ото козак,
Що ловить кулі у кулак,
Жартує і на палі.

То не козак, то не козак,
Що п’є лиш тільки на дурняк
В шинку або на лузі.
Ото козак, ото козак,
Який віддасть і кобеняк,
Щоб пригостити друзів!

ВОРОЖКА

Прийшла Меланка до ворожки,
На стіл гостинці виставля
І просить: – Потрудись хоч трошки:
Хотіла б мати я маля...

– Маля? Це просьба невелика, –
В ворожки усміх на виду.
Гукає в хату чоловіка,
Которий порався в саду.
Не по собі Меланці стало.
В руках хустину теребить.
Нарешті, тихо запитала:
– Він теж у тебе ворожбит?

А жінка зуби скалить білі,
Малечу кличе й каже так:
– Не ворожбит. Але в цім ділі,
Сама поглянь, ого мастак!