ГАРМАТЮК Анатолій

Зміст статті

 Анатолій Панасович ГАРМАТЮК

Анатолій Панасович ГАРМАТЮК

Народився 14 січня 1936 р. на Вінниччині в с. Мигалівцях Барського району, в сім'ї вчителів.

Навчався в загальноосвітніх школах на Хмельниччині (с. Хмелівка), Закарпатті (м. Ужгород). Середню школу закінчив із золотою медаллю на Тернопільщині (м. Чортків). Здобув освіту гірничого інженера в м. Києві (політехнічний інститут) та філолога в м. Донецьку (державний університет). Працював із 1958 р. інженером, кореспондентом Донецького обласного радіо, редактором видавництва «Донбас». Переїхавши в 1972 р. до Вінниці, працював у Держстандарті, завідувачем кабінету молодого автора при Вінницькій організації Спілки письменників України і керівником літстудії на підшипниковому заводі.

А.Гарматюк — автор книг гумору й сатири: «Проти шерсті» (1963), «Лисяча наука» (1966), «Інтелігентна Киця» (1969), «Лев у Зайця» (1971), «Нетипові типи» (1977), «Вічний парубок» (1981), «Вундеркінь» (1984), «Веселий залп» (1985), «Дебати й результати» (1987), «Веселі паралелі» (1990), «Дотепні думки житимуть віки» (1990), «Чи є у вас почуття гумору?» (1991), «Гумор різних народів» (переспіви, 1992), «Вибрані твори» (1994), «Чим вимірювати сміх?» (1999), «Привіт, сміхолюби!» (2000), «І сміх, і сльози, і неврози» (2000), «Нескорений сміх» (2003), «Вибрані сміхотвори» (2006), «Усміхніться, люди добрі», (2006); книжки лірики «Неповторна юності пора» (2000); збірок для дітей «Неслухняна лялька» (1985), «Чому півні кукурікають?» (1997); «Кульбаба чи кульдід?» (2007), книги роздумів письменника «Рідна мово моя» (2006), пісенника «Коли душа співає...» (2006), книги «Літературно-журналістським пером »(2007).

Творчість А. Гарматюка відзначена літературними преміями ім. С.Олійника, ім. М.Годованця, ім. С.Руданського, міжнародною премією в конкурсі «Байка-2001».

Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради України.

Помер Анатолій Панасович 28 січня 2006 року.


 

Гумор і сатира

 

ЗВІДКИ ГРОШІ?

Пита студент у студента:
— Звідки в тебе гроші?
У театри часто водиш
Дівчину хорошу,
У кіно буваєш з нею, 
Ходите й на танці...
— Дуже просто: вечеряю
Я щодня уранці.
— А в обід? Не обминаєш

До їдальні ж двері?
— Де ж ти бачив, щоб обідав
Хтось після вечері?
— Значить, ввечері «рубаєш»
Добре наостанці?
— Хто ж вечеряє два рази?
Вечеряв же вранці!


НЕ РОЗГУБИВСЯ

На екзамені професор 
Зупиня студента, 
Що строчив про хімпроцеси, 
Наче з кулемета:
— Припустімо, по білету
Ви усе сказали.
Не могли б ви розсекретить 
Нам формулу сала? — 
У студента й пісдя того 
Оптимізм не щез:
— Вам, професоре, якого:
З шкіркою чи без?


ХТО ЯК УЧИВСЯ
І ЧОГО ДОБИВСЯ


Однокласники колишні 
Через двадцять літ ділились 
Тим, як вчилися у школі 
І чого в житті добились. 
Ось яка була картина. 
Той, хто вчився на «трійчину»,
Нині мав посаду гарну,
Дачу та автомашину.
Хто ж «п'ятірки» мав, «четвірки»,
Ті (показували факти)
Нині мають окуляри,
Ранні лисини, інфаркти.


ПОРАДИ САТИРИКА 
СТЕПАНА ОЛІЙНИКА


Приїжджав Степан Олійник — 
Видатний поет — не раз 
Придивитись, як працює, 
Як всміхається Донбас. 
І в один з його приїздів 
(Пам'ятаю все й тепер) 
З ним наважився я стрітись — 
Молоденький інженер. 
Про сатиру розмовляли 
І про єдність слів і справ. 
Врешті-решт на суд поету 
Кілька віршів я подав. 
Прочитавши їх уважно, 
Дав пораду він за мить:
— А ви спробуйте у «Перець»
Ваші вірші надішліть.
— Посилав уже у «Перець», —
Відказав я спроквола. —
Їх «не схвалено до друку» — 
Звідти відповідь прийшла.
— Ну то й що? — поетів усміх
Не виказував хули. —
Так пишіть, аби до друку
Вірші схвалені були!
У сатиру — більше сміху:
Лиш посилить її сміх.
Тем шукайте гострих, свіжих
І цікавих для усіх.
Та вивчайте мову, слово—
Ґрунт для творчості вони,
І пильнуйте, щоб словесні
Не з'являлись бур'яни.
Ну, а в «Перець» вдруге й втретє
Треба твори подавать.
Жанр веселий в нас, та в ньому
Слід серйозно працювать!


КИМ МОЖНА СТАТИ

(Жарт)

Запитав школяр-онук 
Діда — доктора наук:
— Можу доктором я стати?
— Звісно, можеш, мій кирпатий, —
Відповів онуку дід. —
Після школи тільки слід 
Інститут іще скінчити, 
Дисертацію зробити.
— І тоді вже можу стати?
— Ну, спочатку кандидатом.
В доктори аби пробитись,
Ще потрібно потрудитись.
— Як хотів би, — внук спитав, —
Й академіком я б став?
— Ні, внучаточко моє,
В нього власні внуки є.


КОЛИ МЕДИКИ БЕЗСИЛІ

Знаний лікар журналісту 
Так розповідає:
— Чого тільки в медицині
Часом не буває!
Ось із практики своєї
Наведу вам приклад.
Рік тому у мене з хворим
Вийшла справа прикра:
Я лікую, йому ж гірше
Стає день при днині,
І ногою однією
Він вже в домовині.
І оскільки бідоласі
Не уникнуть смерті,
Виписав його з лікарні —
Тихо вдома вмерти...
А оце його недавно
Стріти довелося.
Просто жах якийсь: той хворий
Не помер і досі!
— Що ж тут дивного? — промовив
Журналіст по хвилі. —
Якщо хворий хоче жити — 
Медики безсилі!


ПРО БАРАНІВ

За селом у лісосмузі 
Парубки сиділи: 
Дещо собі випивали, 
Дещо собі їли. 
І коли угамували 
Голод свій і «спрагу», 
Потягнуло звеселілих 
Хлопців на розвагу. 
А тут саме йшла отара,
І баран одбився 
Й наче на нові ворота 
На гуляк дивився. 
Товстопузий Стах для сміху 
Миттю, без розкачки, 
До рогатого заброди 
Мовчки рушив рачки. 
І коли підліз до нього, — 
Буцнув, гучно бекнув. 
А баран в одвіт щосили 
В лоба Стаха бехнув. 
Від удару Стах звалився 
І заплющив очі. 
А дружки у лісосмузі 
Голосно регочуть:
— Ану, Стаху, не піддайся!
— Взять себе у руки!
— Стукни його межи роги,
Щоб не встав, тварюка!.. —
Стах же повз до лісосмуги,
Витівці не радий,
А рогатий переможець
Піддавав іззаду.
І сміялись навіть вівці,
Аж ішла луна,
Із тупого побитого
Стаха-барана.



ОСТАННІЙ ВАРІАНТ

В екскурсійному бюро 
Чоловік туркоче:
— Я відпустку провести
У мандрівці хочу. —
Працівник бюро підвів
На клієнта очі:
— Є мандрівка літаком
Навколо планети —
Про екзотику таку
Мріють і поети!
— Ні, не хочу в літаку
Довго так літати.
Прошу інший варіант
Запропонувати.
— Пропонуємо круїз,
Середземне море.
— Ні, морська це хитавиця,
Я собі не ворог.
— Тоді — поїзд по Європі,
Виходи в столицях.
— Ні, мелькання, стукіт-грюкіт,
Ні, це не годиться.
Ще який є варіант? — 
Капризун питає. 
Працівник бюро з чола 
Піт вже витирає:
— Можем пішки ще послать...
Клієнт з інтересом:
— А куди йти?
— Та ідіть ви... —
І почув адресу.


МОНЕТА

(Габровська усмішка)

Вранці стрілась чорнобрива 
З милим на хвилинку:
— Ти приходь, коли стемніє,
До мого будинку. 
Тьохнеш, любий, соловейком,
Як батьки не дома, —
Я з вікна монету кину 
На асфальт по тому. 
Ну, а ти, монети дзенькіт 
Тільки-но почуєш, 
Піднімайсь на п'ятий поверх, 
В мене погостюєш. — 
Звечоріло. Ось і хлопець 
Тьохнув соловейком. 
Мила кинула монету 
Із вікна швиденько. 
Жде його хвилину, п'яту... 
Де ж це він подівся? 
Чула, як виводив трелі, — 
Й наче провалився. 
Збігла дівчина униз аж, 
Сплеснула руками: 
Милий повза по асфальту, 
Чирка сірниками. 
— Чув, як дзенькнула монета? 
Чом не йдеш до хати?
— Чув. Тому й подумав: нащо ж
Грошам пропадати!
— Як на думку спасти можуть
Отакі дурниці?
Ну й дивак! Я ж ту монету 
Кидала на нитці.


ЗА ВАС, ЖІНКИ!

(Чоловічий тост)

Хто нам усім життя подарував, 
Недоїдав, ночей не досипав, 
Міняючи, пробачте, пелюшки? 
Все ви, жінки.
Хто говорить по-людськи нас навчив?
Хто нас теплом, любов'ю оточив? 
Псували нерви в кого малюки? 
У вас, жінки.
Красою хто своєю полонив, 
Хто на собі таки нас оженив? 
Чого ми варті, мамині синки, 
Без вас, жінки?
Хто не дозволить тратить час дарма 
Й пошле за тим, чого ніде нема? 
Для кого «те» ми дістаєм-таки? 
Для вас, жінки?
Хто вимага не пить і не палить, 
Чужих жінок гарненьких не любить, 
Які все дозволяють, навпаки? 
Ох ви, жінки.
Хто вміє муки за красу терпіть 
І безперервно квітнуть, молодіть, 
І хвилювать мужчин у всі віки? 
Лиш ви, жінки.
Вклоняємось, земні богині, вам — 
Прекрасним душам вашим і ділам! 
За ваші чари здіймемо чарки! 
За вас, жінки!


ПІДСТУПНІ ПОДАРУНКИ

Зустрічались Ваня й Люба, 
Почуття їх розцвіло. 
І нічого в них до шлюбу, 
Крім кохання, не було. 
А коли настало свято 
Їх весілля відзначать, 
Стали родичі завзято 
Подарунки їм вручать. 
Нареченій: телевізор, 
Програвач, кришталь, пальто... 
Жениху: сервант, сервізи, 
Холодильник і авто... 
А як місяць збіг медовий, 
Трохи пристрасті вляглись, — 
Через речі ті чудові 
Суперечки почались. 
Телевізор вечорами 
Увімкни й відпочивай!
Люба:
— Першу дай програму! —
Ваня:
— Другу! Другу, й край! —
Почала дружина скніти:
— Першу! Телевізор мій!!
— В холодильник мій тоді ти
Пхати все підряд не смій!
— Ну, то в нього сам сідай ти!
— Добре! Сядеш ти в авто.
— Програвач мій не торкай ти!
— Не торкне й тебе ніхто! —
Набирали сварки сили,
За скандалом йшов скандал...
Все невдовзі поділили —
Суд розлучення їм дав.
Їй дістались телевізор,
Програвач, кришталь, пальто...
А йому — сервант, сервізи,
Холодильник і авто...
На книжках у них є гроші,
Інші речі є хороші...
Є тепер у Люби й Вані
Все, що треба... Крім кохання.


НАЙБІЛЬША ЛЮБОВ

На побаченні коханій
Став я говорить:
«Будь дружиною — без тебе
Я не можу жить».
А кохана відказала:
«Коли кинеш пить,
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить».
Кинув пить, а люба каже:
«Кинь іще курить,
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить.
На красунь не задивляйся,
Хай і не кортить!
Лиш тоді ми про весілля
Будем говорить».
Вже не п'ю, не задивляюсь,
Не курю — ні-ні!
Що ж тепер моя кохана
Скаже ще мені?
А вона: «Як перестанеш
На футбол ходить,
Отоді вже про весілля
Будем говорить».
Міг усякої від неї 
Ждати дивини. 
Але цього?! Не женюся! 
Боже борони!



БУЧНЕ ВЕСІЛЛЯ

Закохався Сава, 
Закохалась Ганя — 
Зустріч затяглася 
З вечора до ранння. 
Ждать не хоче Сава, 
Ждать не хоче Ганя — 
Треба швидше в ЗАГСі 
Оформлять кохання. 
Щоб сімейні узи 
Та були міцніші, 
Звісно, слід весілля 
Справити бучніше! 
У борги по вуха 
Сава вліз швиденько, 
Бо ж потрібна грошей 
Купа немаленька. 
Та зате ж — весілля! 
Гостей зо дві сотні 
Не були тверезі, 
Не були голодні. 
Танці — до упаду, 
Співи — до безтями, 
Перепочивали 
За і під столами. 
Ех, і погуляли! 
Ох, навеселились!.. 
А за тиждень любі 
Р-раз і... розлучились. 
Відтоді води вже 
Утекло чимало. 
Про бучне весілля 
Забувати стали. 
Тільки бідний Сава 
Добре пам'ятає — 
За весілля досі 
Він борги вертає.

 

ЖІНЧИНА ЗАГАДКА

Дзвонить жінка чоловіку:
— Я пальто купила!
— Собі?
— Ні, про тебе дбає
Жінка твоя мила. —
Поклав трубку неборака,
Потилицю чуха:
— Що скоїлось?
Яка жінку
Укусила муха?
— Ну, чого ти, —
Кажуть друзі, —
Так розхвилювався?
Хто про тебе,
Крім дружини, 
Іще б турбувався?
— В тім-то й річ,
Що добре знаю
Дружиноньки вдачу:
Собі сукню, чоловіку — 
Шкарпетки на здачу, 
Собі туфлі, мені шнурки 
Купує, охоче. 
А це — пальто! 
Що ж то собі 
Вона тепер хоче?!


ДІДІВ СУПЕРНИК

Дід приплентався додому
Пізньої години
Й дуже лагідно всміхнувся
До баби Фросини.
А вона на нього вовком
Блимнула спідлоба:
— Знов надудливсь, бородатий,
Бісова подоба? —
Із годину пробирала
У такому ж дусі
І закінчила словами:
— Годі! Розведуся! —
Дід все вислухав спокійно,
Бабі не перечив.
А коли вона замовкла, 
Взяв її за плечі 
І промовив:
— Фросю моя 
Сімдесятилітня! 
Як розлучишся зі мною, 
Лишишся самітня. 
Хто до тебе обізветься, 
Хто словечко скаже? 
Хто з тобою пожартує, 
Хто тебе розважить? 
— Ой, злякав, — сказала баба, — 
Держіть мене, люди!
Все це зробить... телевізор! 
А пити не буде!


МІШКИ НА БАЛКОНІ

Чоловік поїхав з дому 
В гості до родини, 
Залицяльник — тут же в гості 
До його дружини. 
Говорив красиво й довго 
Про любовні муки, 
Та зненацька зблід сердешний: 
Хтось у даері стука.
— На балкон йди! — шепче жінка. —
Ох, мені й морока!
У мішок влізь, при потребі 
Свинкою зарохкай. — 
Входить другий залицяльник, 
Тиць — букет їй в руки. 
Ще не встиг розкрити рота — 
Знов у двері стукіт.
— На балкон йди! — шепче жінка. —
Ох, ці чоловіки!
У мішок влізь, при потребі 
Звідти кукурікай. — 
Тільки третього впустила 
Дама кавалера, 
Як почувся звук тривожний: 
Клацнув ключ у дверях.
— На балкон — в мішок! — устигла
Жінка проказати,
Й залицяльник зник. Заходить 
Чоловік до хатні
— Ось привіз я лантух яблук, —
Буркнув і з розгону
Перейшов через кімнату
З міхом до балкона.
Свій вантаж поклавши долу,
Придивився ближче
І гукає до дружини:
— Що тут за мішки ще?
Що у цьому? — і ногою
Пхнув його щосили.
Звідти:
— Рох-рох!
Жінка мовить:
— Порося купила.
— Ну, а в цім? — ногою — другий.
Жінка:
— В цім здається...
(«Кукуріку!» — звідти чути)
В цім — з базару птиця.
Чоловік штовхає третій:
— Тут що може бути? —
Але звуків аніяких
Із мішка не чути. 
Чоловік стуснув сильніше:
— Що у цім, забулась?
— Та картопля я, картопля!.. —
Із мішка почулось.



ВЗАЄМИНИ В ЕПІТЕТАХ

Знайомлена. Знайомлений. 
Захоплена. Захоплений. 
Цілована. Цілований. 
Спокуслива. Настирливий. 
Вдоволена. Вдоволений. 
Налякана. Усміхнений. 
Заплакана. Здивований. 
Погрозлива. Наляканий. 
Одружена. Одружений. 
Усміхнена. Засмучений. 
Здивована. Зітхаючий. 
Знервована. Гуляючий. 
Розлючена. Розлючений. 
Розлучена. Розлучений.


НА КУРОРТІ

Молодиця на курорті 
Гнівно брови хмурить, 
Є претензії у неї 
До реєстратури.
— Що у вас тут за порядки? —
Блискає очима. —
Ви ж у номер підселили 
До мене мужчину! — 
Розібрались: тиждень тому 
Справді підселили.
— Чом же, жінко, лиш тепер ви
Про це заявили?
— Бо гадала, що порядний,
Ну, а він — як сич.
Тільки — їжа, телевізор
І хропе всю ніч.


КУРОРТНЕ ФОТО

Один мужчина велелюбний 
Путівки на курорт купив — 
Собі й коханці. У відпустку ж 
Його начальник не пустив. 
«Тоді двох зайців можна вбити, — 
Мужчина вирішив умить. —
Одну — коханці, другу — жінці
Путівки ці розподілить».
За місяць жінка повернулась
Засмагла, свіжа і не зла
Й загальне фото показала,
Яке з курорту привезла.
На ньому вгледів муж коханку,
Спитав:
— А це що за одна?
— Легкої дуже поведінки,
Гуляла не з одним вона. —
На другий день він у коханки
Курортне фото розглядав.
— Що скажеш про оцю особу? —
На власну жінку показав.
— Про цю? Порядна дуже дама,
Була взірцем для багатьох:
Як прибула із чоловіком, 
Так і від'їхали удвох.


ДОСВІДЧЕНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ

У порту південнім нашім — 
Кораблі з усіх світів. 
Є претензії до порту 
В іноземних моряків:
— І великий, і сучасний
Порт ваш, гарний, мов картинка.
Та чому нема, як в інших,
Тут публічного будинку?
Де ж тоді у вас, до слова,
Знана скрізь перебудова? —
І начальникові порту
Власті кажуть: «Збудувать
Заклад цей для іноземців,
Кількість ліжок — двадцять п'ять».
І начальник порту згодом
Радо відрапортував:
— Все готово: дім публічний
На сто ліжок збудував!
— Ми ж на двадцять п'ять веліли...
— Знаю, як на двадцять п'ять!
Зразу ж зателефонують,
Щоб місця забронювать
Для обкому, виконкому, 
Для міліції, профкому... 
Ну, а що тоді я дам 
Іноземним морякам?


ПЕРЕВІРКА

Побувала у Парижі 
Дунька як туристка 
І всіляких надивилась
Див тамтешніх зблизька:
Нотр-Дам, і Лувр, і вежу
Ейфеля величну.
Та найбільш запам'ятала
Виставку технічну.
У японськім павільйоні
Як нову вершину
Фахівці демонстрували
Робота-мужчину.
І усмішки наганяла
На обличчя кислі
Інформація:
«Мужчина
Він у повнім смислі».
— І це можна перевірить? —
Парижанка жвава
Запитала.
Їй сказали:
— Просимо ласкаво! —
І француженку під руку
Вмить узяв галантно
І в свою повів кімнату 
Робот елегантний. 
А коли мадам вернулась 
Через півгодини, 
Задоволено сказала:
— Ух, який мужчина!
— А мені, — спитала Дунька, — 
Можна в ту кімнату? 
Власну думку мати хочу 
Я про експоната... — 
Дали й Дуньці перевірить 
Робота-мужчину. 
Півгодини проминуло, 
Збігла вже й година. 
Фахівці мерщій в кімнату: 
«Що там сталось?» — думка. 
Бачать: робота лупцює 
Розпашіла Дунька:
— Отакий-то ти мужчина,
Як дійшло до діла?!
Недоробок! В нього лампи,
Бач, перегоріли...


БЕЗ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК

Прошу я об'яву дати 
У вашій газеті 
Так, щоб моя хвамілія 
Осталась в секреті. 
Напишіть, що полюбив би
Добру жінку щиро,
Згодний навіть переїхать
На її квартиру.
Вдовольнити саму строгу
Можу з молодичок:
Я мужчина інтересний,
Без шкідливих звичок.
А під цим поставте номер —
Як мене шукати.
Ну, а вам добавлю дещо —
Так, не для печаті.
Не куру я, хоть із дєтства
Стаж курящий маю,
Бо як курну — навиворіт
Мене вивертає.
Раньше міг я випить літер —
Й ні в одному оці,
А тепер ковтну півчарки —
Зразу колька в боці.
Мав я дєвок цілу купу,
Без брехні добавлю
1, бувало, без любові
Жодну не оставлю.
Та давно ті дєвки щезли,
Лиш якась приблуда
Під готелем ще моргає:
«Є, старик, валюта?»
А якби й була валюта?
Я цим ділом ситий
І валюту в краще діло
Нині б міг пустити.
Тож в об'яві не брешу я
Жодній з молодичок:
Я такий, як вони хочуть —
Без шкідливих звичок.



КОЛИ В ГОЛОВІ
ТЕРМІНИ НОВІ

(Жарт)

Посварилися коханці 
За якусь дрібницю, 
І розгніваний коханець 
На коханку злиться:
— Коли ти й надалі будеш
Отака сварлива,
То тобі у мене буде 
Враз альтернатива!
— Ой, злякалася, почувши
Твою мову грізну!
Чи забув, що живемо ми 
В еру плюралізму?
Тільки-но альтернатива 
В тебе заведеться, 
То, гадаєш, новий спонсор 
В мене не знайдеться?


ПОРАДА

На прийомі у лікарні 
Злі у жінки очі:
— Ненавиджу чоловіка —
Розлучитись хочу!
Неуважний він до мене,
Пень бездушний наче. 
Як помститися дошкульніш? 
Хай і він поплаче!..
— Вам пораджу, — лікар каже,
Із цього моменту
Чоловікові частіше
Робіть компліменти.
Будьте з ним ласкаві, ніжні,
Сварок уникайте.
А коли до цього звикне,
Тоді й дошкуляйте:
«Я з тобою, пень бездушний,
Жить, — скажіть, — не буду!»
Й про розлучення заяву
Віднесіть до суду. —
Стрівши лікаря за місяць,
Жінка мовить радо:
— Я виконую ретельно
Ваші всі поради.
— Отже, скоро — в суд заява? -
Жінка налякалась:
— Навпаки, я в чоловіка
Знову закохалась...


ХТО ЩО ПРИНОСИТЬ

Дома їдко дорікала
Жіночка артисту:
— Що приносиш ти з роботи?
Лиш зарплату чисту.
Ось кондитером як був би, —
Зовсім інша справа.
Чи на м'ясокомбінаті
Був би — теж цікаво.
Чи в якомусь гастрономі
Або в ресторані,
Чи на базі якій-небудь —
Також непогано... —
Чоловік дружину слухав,
Скроні тер, сердешний.
— Дещо й я приніс, — він слово
Вимовив нарешті. —
Що зі сцени можем взяти 
Ми — інтелігенти? 
Я приніс тобі з роботи 
Ось — аплодисменти!


КВАРТА НА ЛАНЦЮЖКУ

Автобус фірми «Інтурист» 
Спинивсь біля криниці — 
У літню спеку всім кортить 
Холодної водиці. 
І закордонні гості п'ють 
Неквапними ковтками.
— О, є хороший цей вода! —
Прицмокують губами.
— Але чому, — тарахкотить
Туристка-говорушка, —
Такий у вас порядок є,
Що кварта — на ланцюжка? — 
Скривився гід, та на лиці 
Враз усмішка з'явилась:
— А це — щоб підлабузників
Поменше в нас плодилось:
Начальство підвезуть — само
Нехай іде напиться,
А не чека, щоб піднесли 
У кварті від криниці.


ЗАПИСКА

У міліцію прибігла 
Молодиця жвава:
— Ой, добродію начальник,
Кепська в мене справа:
Обікрав мою квартиру
Клятий злодіяка,
Із полиці купу грошей
Потягнув, чортяка!
Як це сталось?
Я квартиру
На ключ зачинила
І записку чоловіку
На дверях лишила.
Вас цікавить ця записка?
Коли треба — нате! —
Слідчий взяв можливий доказ
І почав читати:
«Ключ поклала під порогом.
Гроші на полиці,
Візьми, котику, як треба.
Я в кравчині. Киця».
Під рядками тими — інші 
І не менш цікаві: 
«Гроші взяв по цій записці. 
Вельми вдячний ґаві».


ПОГРОЗА БОРЖНИКА

Позичив грошей Стахові Федот 
І через місяць попросив оддати.
— Я записав тебе у свій блокнот, —
Стах заспокоїв. — Треба підождати. -
Із часом знов про борг Федот згадав.
— Й до тебе скоро черга дійде, брате,—
Федоту Стах свій запис показав. — 
Ти ж не один — в блокноті вас багато. -
А втретє на прохання борг оддать 
Суворо попередив Стах Федота:
— Якщо отак ти будеш набридать,
Тебе я зовсім викреслю з блокнота!


ЗГАДАЛИ

Суне дама — центнер з гаком 
Та ще й немаленьким, 
А назустріч чимчикує 
Чоловік худенький. 
В сумці в неї — шмат свинини 
У прозорій плівці. 
Сухоребрий вгледів м'ясо 
І говорить жінці:
— Як ви впору нагодились!
І щастить же часом!
Вас побачив і згадав я: 
Треба йти за м'ясом. — 
Дама зиркнула на нього, 
Поправляє брошку:
— Я також згадала: треба
Купить пральну дошку.



ЗАБОРОНА

Лікар хворого оглянув 
І промовив строго:
— Жити хочете? Затямте:
Далі від спиртного!
— Я, пробачте, непитущий,
І не тягне пити...
— Отже, маєте негайно
Кинути палити!
— Не навчився дим ковтати
Я до цього часу.
— Ну, тоді... забороняю
Споживати м'ясо!
— Не люблю його з дитинства,
Не моя то страва.
— Щось же любите ви врешті?!
— Бачте, в чому справа:
Я вареники із сиром
Дуже полюбляю.
— Їсти їх категорично
Вам не дозволяю!!!


ЯБЛУКА НА ПРОДАЖ

Селянин на ринку 
Стоїть відособлено:
— Яблука з Чорнобиля!
Яблука з Чорнобиля! —
Міліціонер йому:
— Чом кричиш щосили?
Продавав би мовчки,
Може б, і купили.
— А у мене й так їх
Не бояться взяти:
Декотрі — для тещі,
Декотрі — для зятя.
— Та ну! — страж порядку 
В поли б'є руками. — 
Тоді і мені зваж 
Зо три кілограми.


ПРО ЗАПАХИ

Давні приятелі стрілись, 
Про жінок розмова.
— В мене, — перший похвалився,
Жіночка чудова!
Чепуруха, жартівниця, 
Згода поміж нами. 
Зголоднію — вже від неї 
Пахне пирогами.
— Ну, а ми, — озвався другий, —
Харчуємся в мами —
Від моєї дружиноньки 
Пахне лиш духами. — 
Третій каже:
— Секретарка
Моя жінка нині,
І з роботи її возять
На автомашині.
Все б гаразд, щоб не затримки
В неї вечорами,
Після них від жінки часто
Пахне коньяками.
— А моя, — зітхнув четвертий, —
Запахів не любить:
Як із запахом приходжу — 
Макогоном лупить.


ЯКА ХВОРОБА?

У лікаря на прийомі 
Хворий ледь не плаче, 
Нарікає, що частенько 
Сон кошмарний бачить:
— Тільки звечора засну я
(Так спочить охота!) —
Напада вві сні не мене 
Зла якась істота: 
То лупцює кулаками, 
А то душить, клята, 
То кричить, то починає 
Раптом роздягати... 
Потім щезне та примара 
На якусь часину, 
А під ранок знов гамселить 
Кулаками в спину. 
Це, скажіть, у медицині 
Хвороба яка є? — 
Лікар каже:
— Як проснетесь,
Істота зникає?
— В тім-то й річ,
Що не зникає,
А розкриє рота
І кричить: «Вставай, п'янюго! 
Нумо на роботу!»


ПРИЗВИЧАЮВАННЯ

(З часів Горбачовщини)

Чим прославився найбільше
Їздовий Микола?
Чайної, що при дорозі,
Не минав ніколи.
Зупиняв дві кінські сили —
Їм давав спочинку
І неквапно «заправлявся»
В чайній із годинку.
«Підзаправившись», вертався,
Потирав долоні...
І давно до цих зупинок
Позвикали коні.
А тепер — лиш чай у чайній
І нема спиртного.
Ну, а коні не бажають
Розуміть нічого.
Як повз чайну тягнуть воза —
Стануть. І зі злістю
Б'є, кричить на них Микола,
А вони — ні з місця.
Врешті йти він мусить в чайну,
Напиватись чаю
Й повертатися до воза —
Аж тоді рушають.
Все село сміється нині
З дива отакого:
Призвичаюють до чаю
Коні їздового.


ВІД ЧОГО ІНФАРКТ?

Чоловік скінчив
Життєву путь —
На могилу
Вже вінки кладуть.
Із живих один
Сльозину втер,
Запитав:
— Од чого ж він помер?
— Від інфаркту, —
Другий прошептав.
— А від чого ж
Він інфаркт дістав? —
Мовив третій
З шапкою в руках:
— Написи читайте
На вінках:
«Від адміністрації». 
«Від організації». 
«Від близької родини». 
«Від дітей і дружини». 
«Від друзів дому». 
«Від добрих знайомих». 
«Від жильців кварталу». 
«Від медперсоналу»...


ЩЕДРИЙ ХОЛОДИЛЬНИК

Дід поїхав на курорт. 
Пише йому бабка: 
«Повідом, чи там тебе 
Годують не слабко?» 
Дід одвіт дає: «Пишу 
Тобі, дорогенька, 
Що в їдальні справді нас 
Годують слабенько. 
Але тут у коридорі, 
Де моя палата, 
В холодильнику їди є 
Всякої багато. 
Всі беруть її, і я 
Беру, зголоднівши. 
Є тут сало, ковбаса, 
Всяке м'ясо інше. 
Ще є масло, пироги, 
Молоко буває, 
Їм щодня щось, і їди 
В нім не убуває...» 
Незабаром надійшла 
Телеграма діду: 
«Зустрічай! Взяла путівку 
І до тебе їду!»



ПОМСТА

(З Т.Арслана)

Я купив собі обнову: 
Босоніжки — перший сорт! 
В них пройшовся по бульвару — 
Розповзлися! Що за чорт! 
Взявши в руки босоніжки 
І не гаючи хвилин, 
Я босоніж по асфальту 
Мчуся прямо в магазин. 
Там звернувсь до продавщиці 
Я із клопотом своїм.
— Винна фабрика, — говорить, -
Магазин тут ні при чім. —
Мчусь на фабрику. Директор
Пояснив, у чому суть:
— Бачу, шкіра поганенька,
Та вина не наша тут. —
Знов по теплому асфальту
Я біжу, як скороход,
І ті горе-босоніжки 
Я несу на шкірзавод. 
Тут обурився директор 
(Бо ж мені він співчував):
— Де знайти бика сьогодні,
Щоб хорошу шкіру мав?! —
Вийшов. Бачу: бик пасеться!
Я йому і відомстив:
Босоніжками по ребрах
Бракороба пригостив!


СИМВОЛІЧНО

У дорогу туристам практичні 
Настанови давав керівник, 
Як у випадках різних незвичних 
Слід поводитись кожному з них:
— Пригощати вас можуть щиро -
Відмовлятись ніхто не велить. 
Тільки ж їжте, звичайно, в міру 
Й символічно старайтеся пить... — 
Ось і зустріч така весела, 
І співали, і їли-пили, 
Після неї у номер готелю 
Попід руки Петренка вели. 
А наступного дня спитали:
— Чом нажлуктився стільки вина?
Символічно ж пити казали.
— Я і пив так.
— Як це?
— До дна. —
...Щоб не плутати праведне з грішним,
Є надійна порада одна: 
Пити треба таки символічно, 
Поринати в роботу — до дна!


ПРИТЧА ПРО ДЖЕРЕЛО

З глибин земних крізь перешкоди 
Пробилось на поверхню джерело 
І кришталево чисту воду 
Струмком живлющим полило. 
До нього спраглі припадали, 
Ставали на коліна перед ним, — 
І втома їхня пропадала, 
Й сильнішав той, хто був слабким. 
Та непомітно ті коліна 
Втоптали в землю чисте джерело. 
І дивно спраглим: в чім причина, 
Що статись з джерелом могло? 
...Із тими так в історії бувало, 
Хто втоптував у землю ідеали.


ОДА МОДІ

Хвала, хвала людському роду, 
Що вигадав для себе моду! 
В наш час не можна й уявить, 
Як ми могли б без неї жить.
Чи нас приваблювали б нині 
Жінки без максі, міді й міні? 
Чи хвилювало б плаття те, 
В якому максі-декольте?
Якби не модне бліц-кохання, 
Чи молодята без вагання 
Могли б весілля вмить зіграть 
Й ще швидше шлюб свій розірвать?
Коли б не мода на дипломи, 
Чи випхнули б когось із дому 
Батьки, в яких на шиї діти 
Могли б до пенсії сидіти?
Якщо б зробилися сьогодні 
Та дисертації не модні, 
Чи муки б той терпів дарма, 
У кого здібностей катма?
Коли б не мода на наради, 
Хто б міг на них поспати радо 
Чи інший варіант знайти — 
Після перерви утекти?
Якби не мода, хто в оселі 
Вкривав би килимами й стелі, 
Для меблів меблі закупляв, 
Торкатись їх не дозволяв?
Спасибі ж, модо, що з тобою 
Наш рід людський не зна застою, 
Бо завжди треба щось дістать, 
Аби від моди не відстать.


ОДА ЦІННІЙ ДУМЦІ

О, як буваєш, думко цінна, 
Потрібна ти в критичну мить! 
Без тебе мучиться людина, 
Не знає, бідна, що й чинить.
Встигала б вчасно ти з'явиться, 
Усе б змінилося кругом: 
Той не плював би у криницю, 
Цей заднім би не жив умом.
Зловмисник не копав би ями 
В житті нікому і ніде, 
Якщо б засвоїв думку: саме 
Він в яму перший і впаде.
Хтось з кимось так би не сварились, 
Щоб забирала їх «швидка», 
Як вчасно б думка в них з'явилась: 
Не розпускати язика.
Не ліз хтось на трибуну б часто, 
Словесних бур там не здіймав, 
Коли б він не чужі, а власну 
Хоча б маленьку думку мав.
Спочатку б думала людина, 
А потім бралася до дій... 
Тож не барися, думко цінна, 
Приходь у голови хутчій!


ОДА ВКАЗІВНОМУ ПАЛЬЦЕВІ

Ти і такий, як інші, й не такий, 
Хоча в строю руки ви всі солдати, — 
Приставлений до губ, ти, вказівний, 
Примушуєш базіку замовкати.
А висунутий рвучко уперед 
Перелякати здатний ти бандита, 
Немов німий, та грізний пістолет, 
Націлений у ворога сердито.
Трапляється,
твій власник запальний 
У тебе звичку виробля погану — 
Піднять щоразу легше вказівний, 
Аніж підняти виконання плану.
Бува й з трибуни ти стирчиш дарма, 
Вихоплюючись раз у раз із жмені, 
А потім власник твій тебе трима 
Без руху місяцями у кишені.
Хвалю ж тебе, коли ти сам-один 
Не побоїшся указати сміло, 
На ранги не зважаючи й на чин, 
Що чорне — чорне і що біле — біле.