Зміст статті
ПОМСТА
(З Т.Арслана)
Я купив собі обнову:
Босоніжки — перший сорт!
В них пройшовся по бульвару —
Розповзлися! Що за чорт!
Взявши в руки босоніжки
І не гаючи хвилин,
Я босоніж по асфальту
Мчуся прямо в магазин.
Там звернувсь до продавщиці
Я із клопотом своїм.
— Винна фабрика, — говорить, -
Магазин тут ні при чім. —
Мчусь на фабрику. Директор
Пояснив, у чому суть:
— Бачу, шкіра поганенька,
Та вина не наша тут. —
Знов по теплому асфальту
Я біжу, як скороход,
І ті горе-босоніжки
Я несу на шкірзавод.
Тут обурився директор
(Бо ж мені він співчував):
— Де знайти бика сьогодні,
Щоб хорошу шкіру мав?! —
Вийшов. Бачу: бик пасеться!
Я йому і відомстив:
Босоніжками по ребрах
Бракороба пригостив!
СИМВОЛІЧНО
У дорогу туристам практичні
Настанови давав керівник,
Як у випадках різних незвичних
Слід поводитись кожному з них:
— Пригощати вас можуть щиро -
Відмовлятись ніхто не велить.
Тільки ж їжте, звичайно, в міру
Й символічно старайтеся пить... —
Ось і зустріч така весела,
І співали, і їли-пили,
Після неї у номер готелю
Попід руки Петренка вели.
А наступного дня спитали:
— Чом нажлуктився стільки вина?
Символічно ж пити казали.
— Я і пив так.
— Як це?
— До дна. —
...Щоб не плутати праведне з грішним,
Є надійна порада одна:
Пити треба таки символічно,
Поринати в роботу — до дна!
ПРИТЧА ПРО ДЖЕРЕЛО
З глибин земних крізь перешкоди
Пробилось на поверхню джерело
І кришталево чисту воду
Струмком живлющим полило.
До нього спраглі припадали,
Ставали на коліна перед ним, —
І втома їхня пропадала,
Й сильнішав той, хто був слабким.
Та непомітно ті коліна
Втоптали в землю чисте джерело.
І дивно спраглим: в чім причина,
Що статись з джерелом могло?
...Із тими так в історії бувало,
Хто втоптував у землю ідеали.
ОДА МОДІ
Хвала, хвала людському роду,
Що вигадав для себе моду!
В наш час не можна й уявить,
Як ми могли б без неї жить.
Чи нас приваблювали б нині
Жінки без максі, міді й міні?
Чи хвилювало б плаття те,
В якому максі-декольте?
Якби не модне бліц-кохання,
Чи молодята без вагання
Могли б весілля вмить зіграть
Й ще швидше шлюб свій розірвать?
Коли б не мода на дипломи,
Чи випхнули б когось із дому
Батьки, в яких на шиї діти
Могли б до пенсії сидіти?
Якщо б зробилися сьогодні
Та дисертації не модні,
Чи муки б той терпів дарма,
У кого здібностей катма?
Коли б не мода на наради,
Хто б міг на них поспати радо
Чи інший варіант знайти —
Після перерви утекти?
Якби не мода, хто в оселі
Вкривав би килимами й стелі,
Для меблів меблі закупляв,
Торкатись їх не дозволяв?
Спасибі ж, модо, що з тобою
Наш рід людський не зна застою,
Бо завжди треба щось дістать,
Аби від моди не відстать.
ОДА ЦІННІЙ ДУМЦІ
О, як буваєш, думко цінна,
Потрібна ти в критичну мить!
Без тебе мучиться людина,
Не знає, бідна, що й чинить.
Встигала б вчасно ти з'явиться,
Усе б змінилося кругом:
Той не плював би у криницю,
Цей заднім би не жив умом.
Зловмисник не копав би ями
В житті нікому і ніде,
Якщо б засвоїв думку: саме
Він в яму перший і впаде.
Хтось з кимось так би не сварились,
Щоб забирала їх «швидка»,
Як вчасно б думка в них з'явилась:
Не розпускати язика.
Не ліз хтось на трибуну б часто,
Словесних бур там не здіймав,
Коли б він не чужі, а власну
Хоча б маленьку думку мав.
Спочатку б думала людина,
А потім бралася до дій...
Тож не барися, думко цінна,
Приходь у голови хутчій!
ОДА ВКАЗІВНОМУ ПАЛЬЦЕВІ
Ти і такий, як інші, й не такий,
Хоча в строю руки ви всі солдати, —
Приставлений до губ, ти, вказівний,
Примушуєш базіку замовкати.
А висунутий рвучко уперед
Перелякати здатний ти бандита,
Немов німий, та грізний пістолет,
Націлений у ворога сердито.
Трапляється,
твій власник запальний
У тебе звичку виробля погану —
Піднять щоразу легше вказівний,
Аніж підняти виконання плану.
Бува й з трибуни ти стирчиш дарма,
Вихоплюючись раз у раз із жмені,
А потім власник твій тебе трима
Без руху місяцями у кишені.
Хвалю ж тебе, коли ти сам-один
Не побоїшся указати сміло,
На ранги не зважаючи й на чин,
Що чорне — чорне і що біле — біле.