ЛІВИЙ КРЕН

 

Я ВАМ ТАКИ СКАЖУ!

(замість передмови)

Чому крен? Та ще й лівий? Адже всякий крен – то відхилення від норми, від чіткої горизонталі, порушення рівноваги. А лівий крен і взагалі явище ненормальне. Він подобається тільки пілотам, та й то не всім, а лише тим, у кого «ведучою» є права рука. Що стосується суспільства, то тут будь-яка «лівизна» завжди викликає щонайменше настороженість, підозру а то й відверту ворожість. Згадайте оті «ліві гроші», «ліві прибутки», «лівий товар», «ліві рейси» водіїв, «лівизну» політиків… Я вже не кажу про широковідомі походеньки чоловіків «наліво»! Тому й не дивно, що всілякі «ліві штучки» завжди були в центрі уваги гумористів і сатириків. Бо гумор і сатира, думається, і самі є «лівими» дітьми Великої літератури.

Готуючи матеріали до цієї збірки, я переглянув дещо з написаного мною на протязі багатьох років – починаючи від курсантської юності і до сьогодення. Повною мірою усвідомлюю, що деякі оповідки написані (як не гірко це визнавати) «лівою» рукою. Але який же нормальний батько не любить своїх дітей навіть тоді, коли у них є окремі вади!? Тож прийміть і ви їх такими, якими я їх породив. У мене є ще багато часу для того, щоб працювати над собою, шліфувати перо, так би мовити. Наполеон, як відомо, сказав, що від великого до смішного – один крок. Але в такому випадку і від смішного до великого – один крок! Можливо, колись стану класиком…  
Всі розказані мною події таки дійсно відбувалися. В деяких сам брав участь, про інші розповіли знайомі та друзі. Є й чисто «теоретичні» речі, написані з «лівим креном» - куди подінешся? Хочеться ж не тільки фотографічно відтворити конкретні бувальщини, а й трохи, як говорили наші давні предки, «порастекашеться мыслию». Звідси – роздуми, спостереження, висновки. Але всі вони мають спільні риси – гумор, комізм, парадоксальність ситуації. 

Окремо хочу сказати про військових. Чомусь в суспільстві поширювалася думка, що люди в формі – це тупі, неотесані та невиховані типи. Звідси й анекдоти про дурнуватих прапорщиків та офіцерів, «крилаті» висловлювання високопоставлених військових чиновників і т. п. Так от, я вам таки скажу! Військові не можуть бути дикунами хоча б тому, що всі вони вийшли з рядів тих, котрі вважають себе «нормальними»! Просто люди в одностроях помітніші, ніж всі інші. Коли ми бачимо п’яного, що «відпочиває» під кущем, то не звертаємо на нього уваги. А от до військового, який похитується, ставимося вже з підозрою: чи не випив, бува? Між іншим, майже всі офіцери мають вищу освіту. У мене, наприклад, колись були підлеглими два старших лейтенанти-інженери, які відшукали помилку в розробках науково-дослідного інституту! Українець і осетин. Світлі голови! А що стосується кумедних випадків з участю військових – то це ж життя! В армії теж сміються, жартують, влаштовують різні «спектаклі». Є і дурні – як же без них? Вони є навіть у Верховній Раді, а Збройні сили – це, певною мірою, дзеркальне відображення суспільства. От і маємо те, що маємо… Впродовж довгої військової служби надивився всякого. Про дещо написав. 

Якщо ви посміхнетеся, читаючи мої оповідки, буду вважати своє завдання виконаним. Я таки сказав! 


 

  СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ 

ЯК Я НАРОДИВСЯ

Народивсь я 27 серпня 1937 року в селі Антонівка Шполянського району, що на Черкащині.

Села майже не пам’ятаю, бо прожили ми в ньому дуже мало. Пам’ятаю лише комин на нашій хаті і те, що поруч був якийсь ставок, бо я в нього таки встиг залізти перш, ніж мене вигнав з води хтось із дорослих. Мені ж не було й двох років!

Непорозуміння з моїм народженням розпочалися з першого ж дня. В метричному свідоцтві чомусь записали, що народився я 28 серпня. Ця прикра обставина не раз потім псувала мені кров. Я навіть на пенсію пішов на день пізніше! Та й під час служби в армії (а служив я майже три десятиліття), бувало, «обмиєш» 27-го свій день народження, а 28-го вранці командир уже носом крутить:

- А чого це від тебе теж спиртним несе? У тебе ж день народження сьогодні! Ти що, зі вчорашнього дня почав святкувати, не витримав?

І спробуй поясни йому! Він же вірить тому, що написано. А мені мама казала, що народився я таки 27-го! Вона ж краще знала!

Народився я, кажуть, дуже з криком. А ви б не кричали на моєму місці? З’ясувалося, наприклад, що я – п’ята дитина в сім’ї. Це мене, звичайно, дуже роздратувало – чому не з мене почали? Маю, мовляв, брата і трьох сестер – і всі старші. А гратися з ким? Отож і кричав.

Кричав ще й тому, що прийшов у цей світ з довжелезним списком недоліків та вад: голова майже лиса, в роті – жодного зуба, ноги не тримають, ходити не можу, мови не розумію і говорити не можу. Руки не слухаються, сидіти не виходить – лежиш горілиць, мокрі пелюшки до тіла липнуть – про памперси тоді ніхто й не чув не тільки в нашому селі, а, мабуть, і в самій Шполі!

До того ж ще одна неприємність трапилася. Коли мені зав’язували пупа, то стара бабця-повитуха – чи то підсліпуватою була, чи випила трохи зайвого – ні сіло ні впало, раптом ляпнула, що немовлят було двоє. Що тут почалося! Всі кинулися шукати друге, а його як корова язиком злизала! Не знаю, де воно шлялося три з половиною роки, бо зголосилося аж у березні 1941-го. А рівно через три з половиною місяці – війна розпочалася! От і не вір у кабалістику! 

 Щодо мого майбутнього – думки присутніх розійшлися. Та ж таки бабка-повитуха сказала:

- Головою колгоспу буде. Ач, як репетує та кулаками розмахує!

Її асистентка, трохи молодша і вертлявіша, не погодилася:

- Воєнним буде. Льотчиком. Льотчиків дівчата люблять.

Як ви самі розумієте, з часом мені довелося вибирати між колгоспом та дівчатами. Вибрав, звичайно, дівчат. Але то вже інша розповідь…