СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:

Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки тепліють.

А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!»

 

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.

А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:

«То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку —
Тоді будеш молодець!»

«Кажеш, може, що не зіб’ю?»
«А ти кажеш, що зіб’єш?!»
«А їй-богу, що ізіб’ю!»
«А їй-богу, не зіб’єш!..»

«Та от тобі і рушниця!»
«Ану-ну! Давай! Давай!»
«Ставай, лишень, край порога!
«Та я стану, ти ставай!..»

Цілить один од порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.

Бах! рушниця… Стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!

(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає він Трохима,
Підпирає за столом.

Сам одходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав.

«Вибачай мені, Трохиме,—
Гарасим проговорив,—
На два цалі лиш понизив
Та й і шапки не ізбив».

 

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.

І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.

«Та що ж бо ти, брате, робиш? —
Став другий казати.—
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?»

А той каже: «Мовчи, брате!
Ми тут перед Богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!»

 

 

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик рубає…
«Та ти, ляше, либонь, блудиш?» —
Мужик промовляє.

А лях каже: «Chocaj błądzię,
Ale mam naturę
Nie pytać się tego nigdy
Kogo biję w skórę!»

***
________________________
Хоч блуджу,
Але маю натуру  
Ніколи не питати того,
Кого б’ю в шкуру! (польськ.) — Ред.

СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.

І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.

І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.

Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:

«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!»

 

 

ДОБРА НАТУРА

Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.

Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
«Та скинь-бо ти кожух, брате!»
Якийсь обізвався.

«Ні, не скину! — чумак каже.—
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!»

 

 

ЧУПРИНА

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».

Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»

 

ЗГУБА ДУШІ 

Раз пропала на степу 
В чумаків сокира, 
До одного всі взялись: 
«Ти та й ти, псявіро!..» 

Той їх годить, хаменить, 
Той їм розважає, 
Вже й клянеться на чім світ, 
Богом присягає… 

Ні! Не вірять! Аж чумак 
Против неба глянув: 
«Коли я сокиру взяв, 
Най я ляхом стану!..» 

«Стій, чумаче, не губи 
Ні душі, ні віри! 
Вірим-вірим! Ти не брав 
Нашої сокири!»

НЕ МОЇ НОГИ 

Серед лісу, серед гаю 
У неділешній обід 
Заснув мужик у чоботях, 
Прокинувся без чобіт. 

Прокинувся, протер очі, 
Разів кілька позіхнув, 
Разів кілька босі ноги 
З подивлінням повернув. 

«Не мої се,— каже,— ноги, 
Присягаю на чім світ, 
Бо мої в чоботях були, 
А сі — босі, без чобіт!»

ЗАГАДКИ 

Позбирались дукачі, 
Добре підгуляли. 
«Давай, Мошку, загадок!» — 
До жидка пристали. 

А жидок собі бім-бім, 
Пейси підвиває: 
«Як завдати, так завдам, 
А хто не вгадає?» 

А ті кажуть: «Не журись! 
За то буде плата. 
Хто не скаже, що то є, 
Заплатить дуката». 

«Угадайте ж,— каже жид,— 
Що удень чорніє, 
Що біліє уночі, 
А ранком синіє?» 

«Добре!» — кажуть. 
От прийшли — 
Гадали-гадали, 
Далі бачать, що не сил, 
По дукату дали. 

«Що ж то, Мошку, таке є?» — 
Жидюка питають. 
А той: «Гирсти! Що то є? 
А я почім знаю?» 

«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!» 
«Та жарти до ката, 
Я і сам собі даю 
Цілого дуката!»

САМ ПОЇДУ! 

Що заслабне, було, жид 
І рабина просить, 
Рабин тілько з-за дверей 
Палицю виносить 

Та й пахолка свого шле 
З нею до слабого… 
От пахолок курував 
Жида не їдного. 

Аж раз якось довелось 
Слабу курувати; 
От пахолок і прийшов, 
Щоб палицю взяти. 

А той каже: «Хто слабий? 
Чи жид, чи жидівка?» 
«Не жид,— каже,— а їдна 
Молода жидівка». 

Рабин живо із стільця, 
Палиці й ні сліду. 
«Живо коні! У, біда! 
Сам,— каже,— поїду!»

 

ВОВКИ 

«Чого, жидку, так збілів? 
Що з тобою сталось?» 
«Ах, за мною через став 
Аж сто вовків гналось!» 

«Бог з тобою!.. Сто вовків!.. 
Та б село почуло…» 
«Та воно пак і не сто, 
А п’ятдесят було». 

«Та й п’ятдесят диво в нас… 
Де б їх стільки взялось?» 
«Ну Іванцю! Нехай так, 
Але десять гналось». 

«Та і десять не було! 
Знать, один усього?» 
«А як один? Аби вовк! 
Страшно і одного…» 

«А може, то і не вовк!» 
«А що ж то ходило? 
Таке сиве та мале, 
А хвостик, як шило».

 

ГОЛОДНИЙ ЖИД 

Небагато орендарі 
В сабаш наварили 
Та й, на лихо, убогого 
Їсти запросили. 

А убогий, ще й голодний, 
На то не вважає: 
Як припався гатилити — 
Як у торбу пхає. 

Та і ні вже як од миски 
Біду одірвати, 
Ото вони й задумали 
Дечого питати. 

«Чи маєш ти,— кажуть,— батька?» 
А той каже: «Маю!» 
Їсть і каже: «Батька маю, 
І ще й маму маю…»