ПРОСЬБА

Раз писали мужики
До свого владики:
«Архирею, — пишуть, — наш,
Ясний та великий!

Церква наша з давніх літ
Перейшла нінащо.
Кілько є у нас святих —
Всі стали ледащо.

Матір Божа на дошках
Згорбилась, зігнулась,
Апостоли розійшлись,
А Варвара здулась.

Миколай від хробаків
Порохном узявся.
Сам Спаситель на вратах
Поздовж перепався.

Миколая нам позволь
Наново зробити,
Матербожій через зад
Клин їден забити.

Апостолів всіх уряд
Дрючками зігнати.
Спасителя на вратах
Щоб на шпуги взяти.

А з Варварою уже
Нічого робити:
Коли вона здулась так,
То кажи покрити».

14 июня 1859

ПО ВОДІ ПІДУ

По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.

Кого здибає — кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді піду».

Посходились понад став.
«Всі по грошу!» — каже.
Всі по грошу і дали.
«Іди ж,— кажуть,— враже!;

А той собі на коня:
«Спасибі вам, люди!
Тогді піду по воді,
Коли зима будеї»
18 июня [1859].

 

ЦИГАНСЬКИЙ ХРЕСТ

Стоїть циган на снігу,
Мужик проїжджає.
«Чи не хочеш ти хреста?» —
Мужика питає.

«Чом не хочу?» — каже той.
«Дай же десять грошей,
Будеш собі мати хрест
Хороший, хороший!»

Дав десятничка мужик,
А циган на штуки:
Гугуп наознак у сніг
Та й розкинув руки.

І легенько устає,
Устав та й регоче:  
«Ото, — каже, — тобі хрест,
Возьми, коли хочеш!»

18 июня [1859].

ЦИГАН-ПАСІЧНИК

Раз багаті хазяї
Цигана приймали
І тут йому, на біду,
Та меду подали.

Розсмакував бісів син
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й «меду» заводить.

Що не гнали хазяї —
Ні, не відігнати,
Ото ж його до джмелів
Здумали післати.

Питається сам хазяй:
«Хочеш меду, враже?»
— Чом не хочу, тату мій,
Хочу, — циган каже.

«То візьми ж собі дупло
З медом і пчолами».
Циган його ухватив
Руками й ногами.

— А де ж, - каже, - то дупло?.
«Саме серед ліса.
Тілько мухи не дрочи
Та не згадуй біса!»

Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай циган лізти.
 
Ото лізе до дупла,  
Моститься, небога,
А в дуплі джмелі, джмелі
Гудуть, аж говорять.

Тілько руку до дупла —
Вони й забриніли  
І, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.

І шпигнув його їден:
«Господь, - каже, - з вами!»
Шпигнув другий: «Та піди ж
До Божої мами!»

Далі кілька вже ураз
Цигана кусає —
«Та підіть-бо до святих!» —
Циган промовляє.

Далі видить неборак,
Що вже пухне й губа —
«Тепер, — каже, — к чорту йдіть!»
Та гугуп із дуба!

18 июня [1859].

ХОЛОДНО

Сидить голий циганчук,
Аж мало не плаче.
«Тату,— каже,— холодно!
Зуб до зуба скаче».

А той йому поясок:
— Та на! не журися!
Коли тобі холодно,
То підпережися.

18 июня [1859].

 

ЦИГАНСЬКИЙ НАЙМИТ

Оддавав у наймити
Циган свого сина.
«Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!..
   
А як коли зноровить
Та їсти не схоче, —
Не жалуйте, прошу вас,
Нагаєм, панотче!

Та все йому говоріть:
А їж-таки, враже!
А робити — чорт із ним! —
Не силуйте!» — каже.

18 июня [1859].

ЦИГАНСЬКА ДУДКА

Сидить бідне циганя,
Попхинькує стиха.
А сомпляк же то, сомпляк!
Аж замерз, до лиха.

А другеє циганя
Біду потішає:
— Ото, — каже,— наш Роман
Яку дудку має!

18 июня [1859].
 

 
ЦИГАНСЬКА СМЕРТЬ

Розказував циган раз
За смерть свого сина:
«Ще ніхто так не вмирав,
Як моя дитина.

Тілько-то вже смерть прийшла,
А він на всю хату:
«Тату! Тату! — закричав, —
Люльки, — каже, — тату!»

Приніс йому таки сам,
А синок, небога,
Тілько раз собі пакнув
Та й пішов до Бога!»

18 июня [1859].

ВАРЕНА СОКИРА

Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Сварі, бабка, што-нібудь!»
А бабка не хоче.

— Нема! — каже. «Как не бить?»
— А нема нічого!
«Ну же, бабка, нє шуті!»
— Та нема ж, їй-богу!

«Так і нєт суда на нєт!..
А тапор імєєш?»
— Та сокира десь була!
«А вади нагрєєш?»

— Та нагрію; що ж води?
«Нічаво, паладім,
Ліш би тапор да вада,
Что-нібудь да сладім!»

Горить вогонь у печі,
Окріп закипає,
Москаль бере у окріп  
Сокиру кидає.

«Теперь, бабка, єслі б так
Хоть крупи немного...
Енто било б знаєш што?
Ану-ка, єй-богу!»

Пішла баба до сіней,
Пригорщу приносить,
Але москаль, бісів син,
Сальця іще просить.
 
Несе бабка і сальця,
А далі до юшки
Підкинула і сама
Солі та петрушки.

І все її на умі
Варена сокира,
А сокиру вже давно
Витягнув псявіра.

Укипіло — їв москаль,
Баба помагала,
Москаль ранець натягав,  
Баба доїдала.

Москаль ранець натягнув
Та й пішов, псявіра,
Баба ж сидить та все хвалить,
Що добра сокира.

19 июня [1859].