КОЖУХ

Серед церкви став багач,
Світло поправляє.
І на нім кожух, кожух,
Аж очі вбирає.

Та і сам він не худий,
Аж труситься сало...
Глянув вбогий із кутка
Та й заздрісно стало.

— Ет, не знає , - каже, - Бог,
Кому щастя дати...
От, якби то так мені
Кожух такий мати,

То, здається, що б прийшов
У церкву до лиха
Та лиш став би я, стояв
Та бздикав би стиха.

10 июня [1859].

 

ПРИВІТАННЯ

Наварив багач, напік:
Батюшки чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:

«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили...
Та де ж то ви так були,
Батюшечко милий?

А тут тілько гавкне пес,  
Свиня зарохкоче, —
Так і думають усі,
Що то ви, панотче!

Спасибі ж, вам, що прийшли!
Пийте гріту з перцем...
Ріжте собі печінки...
Крайте собі серце!

А заким то подадуть
Печеного зайця,
Не сидіте, прошу вас,
Лупіть собі яйця!»

10 июня [1859].

 

ХТО СВЯТИВ?

Питається архирей
Попа молодого:
«Який,— каже,— тебе чорт
Висвятив, дурного?»

А той йому, неборак,
Глянув тілько в очі:
«Та святили ж,— каже,— ви,
Пресвятий панотче!»

11 июня [1859].

 

ТАМ ЇЇ КІНЕЦЬ

Архирей їден подольський
Такий звичай мав,
Як без грошей була просьба,
То ї не приймав.

Аж дяк якось коротенько
Просить стихаря,
А на білу середину
Кладе хабаря.

Архирей і не гадає,
Що там далі є...
Пробіг живо його просьбу
Та й назад дає.

Той і просить: «Прочитайте ж!»
— Та я прочитав!
«Та іще раз прочитайте!»
— Ще раз прочитав.
 
«Моя просьба на тім боці,
Там її кінець!»
Аж тоді затримав просьбу  
Святий панотець.

11 июня [1859].

ЧОГ0 ЛЮДИ НЕ СКАЖУТЬ!

Не вважає архирей,
Що й сам не без того,
А бештає за гріхи
Вдівця молодого.

«Хто сказав вам?», — каже той.
«Як то хто? а люди!»
«Та хто тепер людям тим
Вже вірити буде?!

Та вже вони і на вас,
Пресвятий панотче,
Розказують то і то...
Звичайно, не в очі!»

Здихнув бідний архирей:
«Іди ж,— каже,— з Богом».
Та ще й хрестом наділив
Вдівця молодого.

11 июня [1859].

 

МАЛО НЕ РИГАЮ

Питається архирей
Батюшку старого.
«Чув я, — каже, — що ти п'єш
Багато хмільного».

І не вірте, — каже той, —
Хіба тілько воду,  
А хмільного — свідок Бог —
Не кушаю зроду».

«Не кушаєш? — каже той. —  
Зроду не вживаєш?
Як же ж, — каже, — ти вино
З чаші випиваєш?»

«Не питайте! — каже піп. —
Пити — випиваю,
Але сам я — свідок Бог —
Мало не ригаю!»

11 июня [1859].

МЦА

Колись собі мужичок
Читати навчився,
Баньку грошей заплатив
Та й попом зробився.

Ото йому і прийшлось
В церкві щось читати
І «мисліте, ци-аз-ца»
З титлою складати.

І замукав бідний піп,
Аж пригнув колінця:
Все «мисліте, ци-аз-ца,
Словотитла — німця!»

«Та який тут, — каже, — чорт
Того німця тиче?!»
Та з крилоса у олтар
Піддячого кличе:

«Ходи, — каже, — та склади.
Чи умієш, враже?»
А той тілько подививсь:
«То місяця!» — каже.

«Добре ж, сину, — каже піп, -
Іди ж ти співати».
А сам далі розпочав
По складах читати.

11 июня [1859].

 

ПО СТАРІЙ ПЕЧАТІ

Вмерла жінка у попа,
А піп і хитриться,
Що до виводу прийде
Яка молодиця,

То він її приведе,
Зробить що у хаті
Та і каже, що то так
По старій печаті.

Подобалась та печать
Нашим молодицям.
Ба вже й думають вони,
Що так і годиться.

Але настав другий піп —
Їдна прибуває,
Просить виводу в попа,
Сороківку пхає.

«Іди в церкву!» — каже піп.
— Та ні, — каже ,— в хаті!..
Та так-таки, прошу вас,  
По старій печаті!

Догадався бідний піп,
Що куди стріляє.
А самого Господь крив —
Свою гарну має.
 
Та й і каже: «То колись
По старій читали,
А тепер нова печать,
Стару скасували!»

12 июня [1859].

 

ГОРОХ

Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.

Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:

«Та ідіть-бо на обід,
Годі з вас молиться:
Бо горох там на г...
Далі розкипиться!»

«Тю на тебе! — каже піп. —
Чи встиду не маєш?
В такім місці ти святім
Г... поминаєш!»

Далі хрестом замахнув:
«Геть від мене! — каже. —
Бо як тебе пог...ю
Аж вс.ся, враже!»

12 июня [1859],

 

БОЖІ ПТИЦІ

Говорив раз піп казання
Із письма святого.
«Чого, грішнику, так липнеш, —
Каже, — до земного?

Подивись на божу птицю,
Як вона літає;
Ні оре, ні жне, ні сіє,
Ані пожинає».

А староста напереді  
Тілько засміявся
Та до ключника старого
Стихача озвався:

— Та якого ж, — каже, — чорта
Тая птиця й має?!  
Скаче тілько по дорозі,
Та г...а шукає.

14 июня [1859].



ОВ!

Говорив піп на казанні:
«Був-то собі, — каже, — гай,
За тим гаєм — іще гаї,
А за ними — іще гай!

Там-то, — каже, — святий Юрій
Показав своє добро,
Як пришпилив змію люту
Та списою під ребро.

То змія вже і почула,
Що тут її буде смерть:
Лягла тілько, протягнулась
Та все собі пердь та пердь!»

А староста: «Ов, панотче!»
Аж узявся за чоло.
Мабуть, йому таке слово
Не до думки підійшло.

А піп йому: «Не «ов», дурню!
Бо що правда — то не див!
А ти, старий, аж би вс...ся,
Щоб тебе так пришпилив!»

14 июня [1859].