Зміст статті
НАДГОРОДА
Раз топився грубий лях,
Став репетувати, —
Мужик один і побіг
Пана рятувати.
За чуприну ухопив,
З води витягає,
Пан дякує мужику,
Грошей добуває...
Аж надходить другий лях:
«Co to?» — запитався.
— Taz wyciаgnal z wody mnie! -
Грубий обізвався.
«О, widziatem, — каже той, —
Widziatem, jedyny,
Jak on ciebie, bracio mоj,
Ciagnal za czupryne!»
— Za czupryne, czy z to tak?
«Za czupryne, mily!»
— О, psia wiara z! — крикнув той
Ізі всеї сили, —
Sto nahajow za to psu!
І що ж? — протягнули,
І сто йому нагаїв
За добро креснули.
16 окт[ября 1859].
_____
*Аж надходить другий лях:
«Що то?» — запитався.
— Та ж витягнув із води —
Грубий обізвався.
«Та лучче б ти утонув
В лихую годину, —
А то хлоп тебе тягнув,
Як пса, за чуприну...»
— За чуприну, чи ж то так?
«За чуприну, милий!»
— О псявіра ж, — крикнув той
Із всієї сили, —
Сто нагаїв за то псу!
(Переклад С. Руданcького).
ЗМИСНИЙ ЛЯХ
Ходить ляшок по коршмі,
А хочеться їсти.
Питається шинкаря:
— Czy nie masz pieczystej?*
— Та є, пане! — каже той.
Питає: — Почому?
Той відказує йому,
Що по золотому.
- A czy bеdzie chleb і sos?**
- Та же буде, пане!
- A nie placа za to juz?***
— Та не платять, пане!
— То wiesz, serce, — каже лях, -
Pieczystej nie trzeba,
A podawaj jepiej mnie
Tu sosu ta chleba!****
17 окфбря 1859].
*Чи нема печені?
**А чи буде хліб і юшка?
***А за те не платять?
****То знаєш, серце, печені не треба,
краще дай мені юшки і хліба!
ГОСПОДАР ХАТИ
Мужик лиха наробив,
А жінки боявся, —
Сюди-туди по кутках —
Та й під піл сховався.
Та лопатою під піл:
«А вилізай, враже!»
А той далі у куток —
Та й до неї каже:
— Геть, погана сатано!
Геть, бісова мати!
Тепер мене не займай,
Я господар хати!
17 октіября 1859].
НІ ЗЛЕ, НІ ДОБРЕ
«Здоров, брате!» — А, здоров!
«Що ж ти так змінився?»
— А не диво, брате мій,
Бо я оженився!
«Слава Богу!» — каже той.
— Ні! не слава Богу:
Моя жінка і бридка,
І крива на ногу.
«То зле, брате!» — каже той.
— Ба ні, не зле, брате!
Бо за нею я, як чорт,
Зробився багатий:
Славну хату збудував,
Ходив у дорогу...
«Слава ж Богу!» — каже той.
— Ні, не слава Богу.
Воли згинули в Криму,
Додому вернувся —
Аж і хата у вогні,—
І хати позбувся...
«То зле, брате!» — Ні, не зле!
Як хата горіла,
То і жінка там моя
В огні околіла.
17 октября 1859.
КРАМНАЯ СОРОЧКА
Підсунувся раз козак
Під панськую дочку
Та й від неї і дістав
Крамную сорочку.
Але тілько натягнув
Та й скинув до лиха.
Ото панна його раз
І питає стиха:
«А крамная, — каже, — де?»
— Та крамна ледащо!
«Чого?» — каже, —
Бо в крамній
Чухатись нема в що!
18 октября [1859].
HI - КАЖЕ
Раз набожний архирей
Гумена питає:
«Чи то в тебе всі черці —
Кожний дівку має?»
— Ні, — той каже, — у моїх
Сього не бувало,
Бо для моїх, — каже, — всіх
По дівчині мало.
18 октября [1859].
СЛАВНАЯ КОНИНА
Сидить мале циганя,
Коня виїжджає,
А старий — його й коня
Нагайкою крає.
Заплакало циганя,
Лягло на коневі...
А той тогді до купця
Та й каже купцеві:
«Та купуй уже, купуй,
Славная конина!
Чи ж не бачиш, як по ній
Сплакалась дитина?»
18 октября 1859.
ЦИГАН НА СПОВІДІ
Раз задумав циганчук
Гріхи сповідати.
Іде просто до попа,
Приходить до хати.
Оглядає — ні попа,
Ні слуги Бог має,
А в горосі, у печі,
Сало закипає.
Циган сало із горшка,
Живо із пекарні,
Через цвинтар позадгузь
Та й до паламарні.
В паламарні, як на гріх,
Шапка на кілочку;
Він і шапку потягнув,
Сховав у куточку
Та й тогді вже до попа
Гріхи сповідати.
Ото піп йому дає
Хреста цілувати.
Поцілував циганчук;
Піп його питає,
А той йому всі гріхи
І оповідає:
«Та й сьогодня, — каже, - я
Нагрішив потроху:
Ранком вигнав я свиню
З чужого гороху.
А у церкві шапку зняв!..» -
Говорить несміло.
А піп йому: «То не гріх!
То добреє діло!»
Добре, добре, нехай так,
По «Буди господнє»
Піп до шапки, — але ба!
І місце холодне...
Піп — додому, до горшка,
Де кипіло сало,
І там йому лиш горох —
А сала не стало.
І промовив старий піп:
«Оже ж признавався!
А я, старий та дурний,
І не догадався!»
20 октября [1859].
СМІХ
Наробились мужики,
Разом полягали,
Позіхнули кілька раз
Та й позасипали.
Але їден чи здурів,
Чи чорт його знає,
За сокиру ухопив,
Стиха підіймає, —
Хвать їдного по карку!
Голова відпала;
А той голову за чуб,
Та й із нею драла!
І забіг межи корчі,
Голову ховає
Та й сам собі, неборак,
Стиха промовляє:
«То ж то, — каже, — я сміху
Буду з нього мати,
Як устане та пічне
Голови шукати!»
20 октября [1858].
ВЕРСТВА
Їде мужик на волах;
Сонце припікає;
Мужик ноги протягує,
Лежить та й дрімає.
А воли собі пішли,
На сторону збились,
Далі раптом за верству
Ярмом зачепились.
І прокинувся мужик,
І плюнув до лиха,
І поглянув на верству,
Та й промовив стиха:
«Тьфу! Погані москалі,
Чи місця не мали,
Що на самім на шляху
Палі повбивали!»
18 августа [I860].
ВІТЕР І КОЛЬКА
Зайшов козак до коршми,
Руки потирає:
«О, мороз же то, мороз!» —
З серцем промовляє.
А жидок — «кахи», «кахи»!
Кашляє в макітру
Та й говорить: «Що мороз?
Якби то ще вітру!»
А той носом покрутив:
Почекай же, враже!
«Чи не кашель, — каже, — в вас?»
«Таже кашель!» — каже.
«Що ж то, — каже, — кашель варт,
Кашель іще гойкий;
А якби-то,— каже,— вам
Та до кашлю кольки!»
3 ноября [I860].
МОШКІВ ДАХ
Дах дюравий, дощ іде,
В коршму затікає.
«Покрив би ти, Мошку, дах!»
Мужик промовляє.
А жид: «Гирсти? крити дах?..
Та як його крити,
Коли тепер дощ іде,
То буде мочити...»
«Та хто каже, що тепер?»
«А коли ж, Іване?»
«Та покрив би хоч тогді,
Як дощ перестане...»
А жид: «Гирсти? крити дах?..
Як дощу не буде?..
Та у мене тогді й так
Сухо буде всюди».
ТОРБИН БРАТ
Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалечко, —
До свого сусіда...
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає і сісти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві.
Ба, вже і смеркає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
Сірома питає.
І господар спочив добре
Та й до нього каже:
«Помолотим іще трохи,
Заким сонце ляже».
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба, вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
«Або що?» — питає.
«Та щось,— каже, — не то світить
Край ваших віконців!»
«Як то, — каже, — не то світить?..
Та ж то братик сонців!»
Коли братик — так і братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той із хати,
А циган у хату.
«А, здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?»
«Можна, — каже, — чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім, — каже, — до засіка,
Будем насипати».
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
«Чи годі?» — питає.
«Насипайте іще!» — каже.
Сипле той і п'ятий.
Ба вже сипле і дев'ятий.
«Чи не годі, брате?»
«Ні, не годі!» Насипає
Цілу мірку жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.
Іскривився пан господар,
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?»
«Або що?» — питає.
«А щось, — каже, — ваша торба
Та підшита чорним...»
«Підшитая?., насипайте!..
Та ж то братик торбин!»