ЖОНАТИЙ

Била жінка мужика 
Та й вигнала з хати. 
Пішов, бідний, по полях 
Притулку шукати.

Ходив, бідний, цілий день, 
Все кляв молодицю, 
Наостаток десь заліг 
На руді в копицю.

І дивиться на руду, 
Що бугай хороший 
Ходить собі по траві, 
Мукає з розкоші,

Здихнув бідний чоловік: 
«Щасливий ти, брате, 
Колись і я так співав, 
Як був нежонатий!»

8 мая [1859]. 

 
ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!

Ідуть собі парубки
На нічліг до гаю
Та й говорять, як Господь
Гнав Адама з раю.

«Ото,— каже з них їден, — 
Господь обізвався: 
«Що ж, Адаме? виходи! 
Де ти заховався?»

Мовчить Адам, а Господь, 
Серед раю саме, 
Обізвався другий раз: 
«А де ти, Адаме?»

Мовчить знову. 
І Господь 
Страшно розізлився: 
«А чортяка б тебе взяв! 
Де ти там зашився?»

«Тю на тебе! — всі кричать: 
Схаменись, небоже! 
Де-то вже таки Господь 
Так сказати може?!»

«Та дурні ви! Ніби Бог, 
То вже й маслом маже?.. 
Аби тілько допекти — 
То ще й не те скаже!»

8 мая [1859].
 

ГЛУХИЙ І ГУБАТИЙ

Довелося на віку 
Глухому з губатим 
Раз у церкві, на біду, 
У парі стояти.

І губатий що почне 
«Отченаш» читати, 
То так губи іскладе, 
Як ніби свистати.

Довго глухий поглядав.  
З злості аж мінився, 
Далі руку відвинув, 
Ближче приступився

Та по пиці його хвать:
«От тобі — свистати!»
«Бог з тобою,— каже той, -
Бачиш — я губатий!»

Але глухий другий раз: 
«Дарма, що багатий!.. 
У нас церква не на те,  
Щоб в нії свистати!»

8 мая [1859].

ШКОЛЯР

Їде з ярмарку мужик, 
Школяра здибає, 
Підпив собі, неборак, 
Ото і питає:

«Що ти, хлопче, за їден?»
— Я школяр, — той каже.
«А коли ти,— каже,— шкляр,
То сідай же, враже!»

Школяр собі не страшко, 
Бере та й сідає,
А мужик сидить, мовчить, 
Воли поганяє.

Далі в озеро звернув, 
В саму середину, 
Зупинився, воли п'ють; 
Питає хлопчину:

«Що ти, — каже, — за їден?»
— Я школяр, панотче!
«Школяр, — каже, — а не шкляр?»
Та як настукоче!..

«Геть із воза, куди хоч, 
Бісовий школяру!..» 
Школяр поли підійняв:
— А що ж, господару!..

Як пускатися на дно, 
Не псувати льоду; 
Пустіть уже хоч з ярма 
Скочити у воду!
 
«Не питайся!.. Куди хоч!», - 
Мужик промовляє... 
Тоді школяр по війї — 
Притику виймає.

Перегнувся на ярмо, 
Полових по шкурі...
Їде школяр на сухе — 
Мужик у баюрі.

12 мая [18591.

 

ЖАЛІБНИЙ ДЯК 

Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.
«Як не плакати мені,—
Стара баба каже,—
Коли мене голос ваш
Аж за серце в'яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».

 

ВБИЛИ

Якось жильним четвергом 
Чи там середою 
Забив багач кабана, 
Шмалить над водою.

Кругом нього тьма собак 
І дітей до ката... 
А найближче з них усіх 
Синок його брата.

І, звичайне на селі, 
Вбогого дитина, 
Тілько на нім і була 
Чорна сорочина!

Стоїть бідне хлопченя, 
На вогонь пантрує, 
Дядьки з носа аж пищать, 
А воно й не чує.

Далі багач подививсь: 
«Здоров,— каже,— сину! 
А чи вбили батько що?» —  
Питає хлопчину.

А той тілько носом шморг, 
Попід ніс рукою,
— Вбили,— каже, - дядьку мій,
Сучку над водою!

8 июня [1859].

 

 

ВІЙНА

Молотив раз у попа 
Парубок Микита 
Та якось там і украв 
Цілу мірку жита.

Украв собі та й сховав. 
Прийшло сповідатись –
Лихе його підвело 
Попові признатись.

Лаяв, лаяв його піп, 
Торгав за чуприну, 
Наостаток і сказав: 
«Отак, бісів сину:

Поки жита не буде, 
Була б тобі трясця! — 
Поти тобі не буде 
Сповіді й причастя!»

Ніщо діяти!.. Вночі 
Згорбився Микита, 
Потихенько попід тин  
Несе мірку жита.

Приніс якось до сіней, 
Хату відчиняє, 
Стає, бідний, у кутку, 
Пари не пускає.

А попові на той час 
Не Микита сниться: 
Його сонна обняла 
Тлуста молодиця.

Пробудився сонний піп, 
Мацнув молодицю, 
Підійма на животі 
Білую спідницю.

Та й говорить: «Уставай, 
Нічого дрімати, 
Іде турок на війну — 
Москву воювати».

— Та ваш турок не біда! —
Каже чорноброва, —
Якщо він біля воріт,
То Москва готова. 
 
Що там було — звісна річ! 
Кінчилося діло, 
Аж Микита із кутка: 
«Кахи!» собі сміло.

Піп схватився: 
«Хто то там?» 
— Я, — каже Микита, — 
Отсе, — каже, — вам приніс 
Вашу мірку жита.

«А давно ж ти, — каже піп, — 
До хати забрався?»
— А давно! ще на війну
Й турок не збирався!

«Неси ж, — каже, — то назад 
Та спожий, на щастя, 
А я тебе взавтра й так 
Пущу до причастя...»

8 июня [1859].

 

ДОЩ

Обсіялись мужики, 
Дощу виглядають! 
Ото два собі зійшлось, 
Стали, розважають...

Грицько старий, як судець, 
Палицю тримає, 
Сумно голову схилив, 
Землю колупає.

А Хома на мотузку
Гудзи собі в'яже.
«Нема дощу!» — каже Гриць.
— Нема! — Хома каже.

«Якби, Хомо, Господь дав, 
То я вже говорю, 
Що усе б то із землі 
Піднялося вгору!»

— Усе, дядьку? — «А усе!»
— Лучче ж най не буде!
Моя жінка у землі!
Не хочу паскуди!

8 июня [1859].