РУДАНСЬКИЙ Степан (Співомовки) - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ

Зміст статті

 

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ

Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею з’єднати.

А Хмельницький їм говорить:
«Сядьте, добрі люди!
Послухайте мої байки,
Чи правдива буде?..

Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро —
Сказано, дитина…

Любив його, як дитину,
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.

І, бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору із-під печі
І вуж вилізає…

І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе позбирає,
Вуж і тому радий!..

Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись,
Дрочилося-дрочилося,
Далі стало битись.

Вуж до піни розізлився,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину…

Як ударив по вужеві,
То хвіст і остався,
А вуж, живий, та безхвостий,
У нору сховався…

Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало;
А тим часом господарство,
Як вода, спливало.

В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Ба вже й на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.

Іде, бідний, до ворожки;
Світить вона свічі,
Посиділа-погадала,
Каже: «Чоловіче!

Мав-ись,— каже,— чоловіче,—
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтность —
Все було від нього.

А як ти з ним посварився,
А може, й побився,
То ото ж ти через теє
Усього лишився!..»

Повертається господар
До своєї хати,
Прислонився коло печі
Та й став вужа звати…

Вилізає вуж безхвостий
Та й став говорити:
«Ні вже,— каже,— чоловіче,
Разом нам не жити!

Скілько ти на мене глянеш —
Зараз пригадаєш,
Що довіку через мене
Ти сина не маєш!

Скілько я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що довіку через тебе
Я хвоста не маю.

Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..»

Отак воно, добрі люди!
Польща — то дитина,
Король польський — то господар,
А вуж — Україна!..»

 

 

МОШКОВА ПІСНЯ

Колись Мошко улюбився
У нашу дівчину.
То, бувало, все співає
В лихую годину:

«Світить місяць, світить,
І сонця не треба,—
Він не впаде з неба,
Бо добре держиться.

Ой там край Дунаю
Голуби літають,—
Най собі літають,
Бо я їх не спійму.

Сів заєць на дубі,
Оріха кусає…
Бо він виглядав
Милої коханки.

Сів заєць на дубі,
А я коло дуба.
Як ти мені люба,
Сказати не можу!»

 

 

ХТО КОГО ЛУЧЧЕ

Бився Мошко із Гаврилом
Та й потім хвалився:
«Ото,— каже,— на ярмарку
Я з Гаврилом бився!

Він на мене із ломаком
По плечах махало.
А я йому все з ярмурком
По носі давало!»

«Та славно ж ви, Мошку, бились…
А хто ж кого лучче?»
«Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!»

 

 

НЕВИННИЙ МОШКО

«Куди, Мошку, так ідеш?»
«На війну виходжу!»
«А чого ж то пізно так?»
«Ще два-три положу!»

«А як тебе часом хто
Схоче положити?»
«А кому ж я винен що?
За що ж мене бити?»

 

 

ТРИ ПИТАННЯ

Р а б и н:

«Чого півень, як співає,
Очі закриває?»

М о ш к о:

«Того, певне, що напам’ять
Свою пісню знає».

Р а б и н:

«Чого колись по драбині
Ангели злізали?»

М о ш к о:

«Бо ще були молодії,
Мало пір’я мали».

Р а б и н:

«Чого море так солоне,
Що не можна пити?»

М о ш к о:

«Бо погані оселедці
Мали засолити».

 

 

ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА

«Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.

Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі.

Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі —
Та й думу гадають.

Далі їден пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі.
«Чи спиш,— каже,— куме?»

«Що говориш?» — другий каже.
«Чи спиш, я питаю».
«Та не сплю ще,— каже,— куме,
Тілько що дрімаю!»

«Не дрімай же на годину
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до неба
Проїхати треба?»

«Та Бог його святий знає
І добрії люди…
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов, буде».

«Гуттю, куме!.. Та се баба
Тобі набрехала…
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!»

 

 

ОКУЛЯРИ

Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.

До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.

«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!

Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри».

Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.

Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.

Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
«Окулярів не купив
То й дяком не буду».

 

 

ЕГЕ, ГАЙ

Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
«Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!»

«Еге! Еге! — каже той.—
Як ти собі важиш!»
«А ти ж, брате, бачиш що?»
«Та ж ти, брате, кажеш!»