Зміст статті
КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ
Ксьондз і пані покойова
На мшу поспішають,
На відході до покою
Слугу закликають.
І тут пані йому каже,
Щоб набіл забрати
І конечне до обіду
На ринку продати.
А ксьондз його посилає
З квитком до Давида
Та узяти око м’яса
Каже йому в жида.
Пішов слуга до Давида —
Не скурав нічого,
Виніс набіл продавати —
Не стало і того.
Прибігає до костьолу,
Глядить свої пані,
Аж ксьондз якраз на ту пору
Стоїть на казанні.
І так чуло мову мовить:
«Czego ty, człowiecze?
Czego chodzisz, czego szukasz
Na tym marnym świecie?» *
А слуга на весь костьол:
«Та ж пані шукаю!
Бо сметана вся пропала
І сам пропадаю».
«Тс!.. Тс!..» А ксьондз говорить:
«My nie wiemy sami,
Lecz co David na to powie,
Jego posluchamy!» **
«О, вже, пане! — слуга каже. —
Ваш Давид хороший!
Не дам, каже, не дам м’яса —
Давай перше гроші!»
***
___________________________
* Чого ти, чоловіче?
Чого ходиш, чого шукаєш
На цьому марному світі? (польськ.) —
** Ми не знаємо,
Але що на це скаже Давид,
Послухаймо його! (польськ.) — Ред.
ПЕКЕЛЬНА СМОЛА
Раз на мові ксьондз казав:
«Не впивайтесь, люди!
На тім світі вам смола
Замість вина буде!»
Ото якийсь і захтів
Смоли скуштувати,
Каже собі два бички
За денежку дати.
Випив один — не біда,
Другий випиває…
Посмакував неборак,
Далі промовляє:
«Та гірка вона, гірка!
А все ж не тужити:
Як втягнеться чоловік,
То й то буде пити!»
МАЗУР НА СПОВІДІ
Сповідав ксьондз молодий
Мазура старого.
«Що ж,— питає,— чуєш ти
За собою злого?»
«А нічого!.. Та і що ж
Злого чути маю?
Чи в костьолі коли був?
Чи коршму минаю?
Слава богу, господь крив:
Того не бувало…»
«Ах ти, грішнику такий!
Чи ж того ще мало?
А ще більше? Може, й звів
Чужую дитинку?»
«Хотів тілько — та куди!
Не твоїх літ, синку!..»
Підірвався з місця ксьондз
Та хвать за чуприну!
Та як його розмахав —
Аж насередину!
А той чуба загорнув.
«Правда,— каже,— люди.
Хто із блазнями зайде,
То й сам блазнем буде!»
МАЗУР У БОЛОТІ
Застряг мазур у болоті,
Хуру підпихає
Та й до помочі Дороту
Святу упрошає:
«Свята панно, — каже, — панно!
Святая Дорота!
Будь ласкава надо мною,
Вирятуй з болота!»
Ані з місця його коні!
Нічого робити,
Давай тоді Antoniego
На поміч просити.
Підпер хуру та як крикнув:
«Święty мій Антоній!
Вирятуй хоч ти з болота
Мої бідні коні!»
То від крику коні раптом
Рушили з болота.
А він каже: «От що хлопець!
Не то, що Дорота!»
КРИВА БАБА
Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила підмоги.
А ксьондзові грошей жаль, —
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
В білім світі жити.
«Лучче, — каже, — ти навчись
Бабити, змовляти,
То й на себе, й на дітей
Будеш гроші мати!»
«Де ж навчитись, пане мій?
Дайте мені раду!»
«Що учитись? Ти змовляй
Хоч так, для прикладу:
«Пробіг пес через овес —
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові».
Пішла баба — і куди!
Як свята, курує;
Пройшло уже кілька літ,
Ба, і ксьондз хорує;
Така ґуля, як кулак,
В горлі йому сіла…
Лічать-лічать дохтори,
А все ґуля ціла.
Далі вдався до бабів,
Нічого чинити…
От приходить і крива
Слабого лічити.
Ксьондз, до лиха, вже забув;
Вона не питає,
Каже вийти з хати всім,
Сама зачинає:
«Пробіг пес через овес, —
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові!»
Подивився слабий ксьондз:
«А, то ти, зозуля?»
Та як враз зареготав —
Так і трісла ґуля!
КОЛЬКА
Що день божий, то й слабує
Жінка в мужика.
Мужик ходить, бабів зводить,
Попа і дяка…
Баби шепчуть, дяк ворожить,
Воду піп святить…
А у жінки — колька й колька,
Й голова болить.
Та коли б то справді колька,
То й хоть би не жаль…
А то, лихо його мамі,
Внадився москаль.
Молодиця москалеві —
Як води дає,
І щоб збути мужа з хати,
Слабу удає.
Мужик піде та й шукає
Баби до руки,
А москаль латає жінку
На всі заставки.
Але була в них дитина,
Хлопець років п’ять.
От той хлопець і підглянув
З ким мамуня сплять.
Тільки батько показався,
Хлопець і біжить:
"Вже здорова наша мати! —
Батькові кричить. —
Тільки-тільки не поспіли!..
Не виділи — жаль!
Оттакую з мами кольку
Витягнув москаль!"
РАНА
Перегнулась молодиця,
Шмаття віджимає,
А хлопчина під запаску
Ззаду заглядає.
Заглядає — що за рана?
Та й питає мами:
"А від чого то в вас рана
Помежи ногами?"
"Та то ми з батьком колись, — каже, —
Билися обоє.
Сокирою батько вдарив
Та й розтяв надвоє".
"А розумний тато були!..
Добру міру знали!
Бо сокирою, як в око,
У п…у попали!"
ХОМУТ
Возив мужик на ярмарок
Жидів цілу фуру…
Назад йому довелося
Везти одну Суру…
Як на збитки мужикові
Сура уродлива!..
Молоденька і тлустенька,
Сама чорнобрива…
Підсів мужик до жидівки,
Жарти починає.
А жидівка, псяча віра,
Чортом поглядяє.
Відсувається небога…
Нічого діяти!..
"Почекай же, псяча віро,
Сама мусиш дати!.."
Їде собі помаленьку:
Чорний ліс синіє!..
Ще далеко до коршомки,
А вже вечоріє…
Смерклось добре, кругом темно,
Середина лісу:
"Да куди я, — мужик каже, —
Поїду у біса!.."
Звернув набік, з воза злазить,
Коня випрягає…
"Що то? герсти… ночувати?.." —
Жидівка питає.
Як згадала Сура вовка,
Живцем помирає.
А мужик собі байдуже —
Коня випрягає…
Випрягає, вклав до воза,
Сам лягає спати…
Положився й починає
Суруню лякати…
Кинув хомут за корчами,
За лици тримає…
Що потягне — шелесь-шелесь!
Сура помирає…
Далі каже: "Чоловічку,
Голубе мій, брате!
Візьми мене, чоловічку,
Коло себе спати!.."
"Та що вже, — мужик каже, —
Робити з тобою!..
Забирай свої манатки,
Лягай ізо мною…"
Лягла Сура коло нього…
Стало ніби тихо!..
Далі знов межи корчами
Шелепає лихо!..
Аж під свиту мужикові
Сура підлізає…
Мужикові того й треба —
І сам накриває…
Кинув лици, обняв Суру,
Мацає увсюди!..
Стали в Сури помаленьку
Підійматись груди!..
Обнімає мужик Суру…
А Сура цілує…
Спустив руку до спідниці —
Сура як не чує…
Піднімає помаленьку
Спідниці в небоги…
А небога — ані слова —
Розкладає ноги…
Крешить мужик жидівочку,
Справи дотирає…
А жидівка щораз лучче
Йому випинає…
Накрешився, не злізає…
Так і спочиває…
Його Сура і руками,
Й ногами тримає…
Лежить мужик, не злізає…
М’яко спочвати…
Відпочив, як на перині,
Та й почав казати:
"Ти думаєш, що ми справді
Тут межи вовками?..
То мій хомут так шелестів
Помежи корчами!.."
"То хомут був?.. Ох які ви
Розумнії люди!..
Ану, ну, нехай, Іванцю,
Іще хомут буде!.."